Я б в житті ніколи не повірив би, що таке може бути, якби це не сталося в моїй власній сім’ї. І коли чув такі історії, то думав, що то все якісь вигадки, такого просто не буває. Такого не може бути і все, важко віриться в такі розмови. Як батьки можуть до такого додуматися. Це просто якісь незрозумілі жарти.
Але коли подібне сталося зі мною і моєю сім’єю, нарешті повірив, хоча важко усвідомити це. Це було восени. У нас із дружиною якраз народилася донечка, яку ми так довго чекали. І потім, поява першої дитини, то така радість, що всі інші відчуття відходять на задній план, у нас з’явилися зовсім інші турботи.
Ми з Надією познайомилися 5 років тому. Зустрічалися не довго, якось відразу одружилися, адже стосунки у нас склалися дуже добре. Ми мріяли ще відразу мати діток, але не склалося у нас із самого початку, на жаль.
Довгі чотири роки ми жили сподіваннями. І коли обоє вже через багато часу втратили надію, то вже тоді дізналися, що моя дружина чекає дитину.
Якраз на початку осені в нас народилася дитина. Я працюю один, грошей не вистачає зі зрозумілих причин, адже ціни зараз на все високі. До тестя на дачу їздити нам вже не було коли: дружина сидить з дитиною, а я постійно на роботі.
Одного разу, коли тесть прийшов до нас, я сказав, що ми з дружиною поки їздити на дачу до них. Батько Надії тоді відразу нам сказав, що їхати й не потрібно, особливо. В цьому році урожаю у них немає зовсім нічого допомагати. А от у їхнього сусіда вродило все, і картопля, помідори, огірки, капуста, вся городина, яка посаджена була. Сусід поливав свій город, тому урожай. Тесть мало бував на дачі, урожаю немає. Так нам розповів батько дружини і ми заспокоїлися: не треба – то й добре.
Олег Вікторович запропонував мені, що він для нас буде купувати продукти в свого сусіда, привозити теж буде сам, адже куди нам наразі їздити з дитиною малою, а ми йому гроші віддаватимемо. Так і вирішили. Тесть привозив нам городину, яку ми йому замовляли, а ми йому гроші віддавали за це. Ми з Надією радіємо, що їмо корисні домашні продукти, прямо з городу огірочки, помідори, овочі та фрукти. Тішимося, який же хороший батько Надії, стільки добра для них зроблять.
А потім якось мені зателефонувала мама дружини. Вона просила, щоб я забрав її із дачі машиною, тому що багато всього потрібно перевезти, а тато занедужав. Я поїхав. Біля будинку вже стояли приготовлені ящики із консервацією, мішки із картоплею, морквою і всією городиною. Я говорив тещі, що потрібно в сусіда для нас картопельки купити. Тому що в нас закінчилася.
– Навіщо в сусіда, у нас своя є. Он скільки вродило в цьому році, так багато й не пам’ятаю коли було.
– А де для нас Олег Вікторович брав городину? – запитав я маму Надії.
– Як де, вдома. В цьому році вродило все. Так ще ніколи не було, щоб у нас на дачі був такий врожай.
Я стояв і не вірив тому, що чую. Як це так? На своїй дитині наживатися. Я розповів про все тещі. Вона лише сплескувала руками. Намагалася виправдати чоловіка, казала, що ми, можливо, не вірно його зрозуміли.
– То ти напевно не зрозумів щось. Він весь час возив вам городину зі своєї дачі. Які сусіди. Наші сусіди взагалі город не саджають.
Додому я ледь доїхав, думки у мене були недобрі. У квартиру до тещі навіть не підіймався, навіть й бачити не хотів її чоловіка. Нехай самі носять свої важкі сумки. Я щиро образився на них обох. Нарешті приїхав додому. Розповів все своїй дружині. Надія слухала мене з вологими очима. Як тато міг так вчинити з нами. Добре ми, але ж внучка, маленька дитина?
Надія не може повірити, що тато так міг вчинити. Він же знає, що нам зараз не вистачає грошей, і все одно брав їх у нас. Ми зовсім перестали спілкуватися з батьками моєї дружини. Адже мама Надії також виправдовувала свого чоловіка. А внучку їй не шкода?
Теща декілька разів намагалася помиритися з нами, але ми не йдемо на примирення. Адже вона намагалася багато говорити різних речей, щоб виправдати свого чоловіка. Наша внучка підростає без бабусі та дідуся. Гірко думати, що бувають такі батьки, але таке сталося в моїй сім’ї.
Фото ілюстративне.
