fbpx
Життєві історії
Вона мовчки дивилась на мене, тодi спитала: “Ви хто?” Мене не впізнала донька

За десять років роботи в Італії Марія з Львівської області поховала матір, втратила родину і в результаті стала непотрібною своїм дітям, які встигли виростити без неї.

«Такого заробiтчанського хлiба не бажаю бiльш нiкому. Вiдстань роздiляє рiдних людей, забирає сiмейнi цiнностi, руйнує сiм’ї. Не знаю, чи вдасться менi коли-небудь вiдшукати в Даринцi свою донечку. Адже я сама її залишила в той час, коли вона так сильно потребувала мами», – каже теперь жінка.

Зі її словами, поїхати на заробітки її змусили злиднi. Чоловiк-алкоголiк, кадрове скорочення на заводi, а дiти пiдростали i вимагали пiдтримки.

«Перший рiк заробiткiв без рiдних, без дiтей був важким. Кожного дня я тинялась вулицями Iталiї в пошуках роботи. На виїзд позичила чималу суму. Її треба було повернути. Вночi в чужiй квартирi, в чужiй країнi менi не вдавалось очей зiмкнути.

Було нестримне бажання зателефонувати додому — там донька i син, старенька сива мати. Хотiлось почути їх: “Мамо, ми тебе любимо i чекаємо додому!” Але, на жаль, не мала можливостi.

На таку розкiш не було нi копiєчки. Вдень прибирала панськi будинки, ввечерi – в ресторанi як офiцiантка пiдносила тим панам вечерю на пiдносi», – розповідає жінка.

Аби поїхати додому Марія працювала 5 рокiв. Адже вибратись з чужої країни можна, лише офiцiйно влаштувавшись на роботi. Але кожного мiсяця зi своєї зарплати половину суми вона висилала дiтям i мамi. Тим часом чоловiк зовсiм спився.

«Мене зустрiли родичi й дiти. Ту радiсть я пам’ятаю досi. Сльози, що тодi лились з моїх очей, були як нiколи солодкими. Так плакати була готова все життя. Моя доня саме закiнчувала школу, а син одружився.

Дениско привiв до хати молоду вагiтну дружину, тож скоро я стану бабусею! Моя Даринка була найкрасивiшою випускницею в школi. Гарна темноволоса дiвчинка, струнка i дзвiнка».

В день вiд’їзду Марії всi плакали. Найболючiше, каже вона, було дивитись у мокрi вiд слiз очi доньки, яка благала: “Мамо, не їдь!”

«Але я вважала, що мушу. Виросте, то й подякує. Вже в автобусi, який вiз мене до Рима, я подумала, що пiдтримую дiтей матерiально, але нищу морально».

Через три місяці жінка дізналась, що її мати померла. Через деякий час почали надходити звістки, що її донька, яка вже встигла закінчити школу и вступити до університету, почала курити, вживати алкоголь. Так минуло ще п’ять рокiв.

Всього в Італії Марія прожила десять років. Коли ж нарешті вирішила повернутись, її навіть ніхто не зустрів.

«Десять довгих рокiв я провела на чужинi. На рiднiй землi за весь час була лише раз, коли моя доня закiнчувала школу…

Чекала в аеропорту на рiдних. Всiх зустрiчали теплими обiймами, а я стояла сама-самiсiнька.

Самотужки дiсталась додому. Тут i син з дружиною, i внук. У них своя сiм’я. Мами вже нiкому не треба».

Коли ж Марія поїхала до доньки, яка на той момент вже жила з дорослим чоловікам, дівчина її не впізнала.

«Дверi вiдчинила струнка дiвчина з розтрiпаним волоссям. Я не впiзнала своєї дитини!

Спочатку хотiла переконати себе в тому, що помилилась помешканням. Аж нi — це моя Дарина.

А вона мовчки дивилась на мене кiлька секунд, а тодi спитала: “Ви хто?” Я не могла повiрити — рiдна донька мене не впiзнає!

Та невже я так змiнилася? А фотографiї? Я ж надсилала їх! Виявилось, що в Даринки вже зовсiм iнше життя».

Українка зізнається, що і досі не може зрозуміти, як настав той момент, коли вона втратила дітей. Досi не знаю, куди подiлись її малята.

Читайте також:  Робота в Італії дала мені свободу, але забрала єдиного сина

«Я залишала їх ще такими дiтьми, а застала дорослими й чужими менi людьми. Того вечора я не залишалась ночувати в дочки. Вона й не просила.

Вдома я проплакала цiлу нiч, а на ранок на моїй головi побiльшало сивого волосся. Такого заробiтчанського хлiба не бажаю бiльш нiкому…».

За матеріалами «Жіночий порадник»

Related Post

facebook