Володимира йшла по засніженій вулиці і не розуміла, що їй робити далі. Сніг з холодним вітром безжально обпікали її лице і руки. Сльози стікали з її очей і, здається, замерзали ще на її довгих віях. Та дівчина нічого цього не помічала. В її голові крутилася одна думка – звідки взяти гроші. Вона повинна врятувати маму. Адже хто, якщо не вона. В цьому світі у неї нікого ріднішого і немає.
Володимира дуже любила свою маму, відколи батька не стало, вони залишилися удвох. Дівчина інколи напівжартома дорікала мамі за те, що вони з батьком дали їй таке дивне, напівчоловіче ім’я. Не дарма кажуть, що ім’я дуже впливає на долю людини. Так Володимира має дуже сильний характер, звикла в житті усього добиватися сама. Але твердість в її характері часто відображалася і її поведінці, чим дівчина відлякувала потенційних кавалерів.
Володимирі нещодавно виповнилося тридцять років – поважний вік для дівчини, а заміж вона досі і не вийшла. Вся в роботі і в домашніх клопотах. Останні два роки мама сильно хворіла, дівчина змушена була весь час доглядати її.
А сьогодні, Андрій Іванович, лікуючий лікар мами, попередив Володимиру, що потрібні специфічні ліки, які коштують чималих грошей. Без них мама далі не зможе жити.
Андрій Іванович назвав космічну для Володимири суму. Так, вона багато працювала, мала непогану зарплату, але цього і близько не вистачить. А зайвих заощаджень у неї не було.
Через сильний вітер Володимира не почула, що біля неї зупинилася автівка і хтось її окликнув. Дівчина повернулася і зрозуміла, що не знає цієї людини, тому продовжила рухатися вперед. Та чоловік і далі продовжував кликати її і тоді по голосу вона нарешті впізнала Вадима. Років десять тому вони кілька разів зустрічалися у спільних знайомих. Володимира бачила, що подобається Вадиму, але тоді хлопець так і не наважився їй освідчитись.
Замерзла Володимира хутко заскочила в теплу автівку і відразу ж сильно розплакалася. Вона не сподівалася на підтримку чи допомогу, просто їй дуже хотілося з кимось поділитися своїм горем.
Але на превелике здивування, коли дівчина закінчила свій монолог, Вадим, який весь цей час просто слухав її, витягнув гаманець і вручив дівчині кругленьку суму.
– Я думаю, що на перший час цього вистачить, а потім ми щось обов’язково придумаємо, – сказав він.
Володимира не мала часу на роздуми, вона погодилася взяти ці гроші, а потім, як сказав Вадим, вони щось придумають. Головне – щоб мама одужала.
Від тієї випадкової зустрічі Вадим не залишав Володимиру саму. Він допомагав їй матеріально, дуже швидко мама пішла на поправку. Володимира не вірила в дива, але переконалася, що вони, таки, бувають. Вадим з’явився в її житті саме в той момент, коли найбільше був їй потрібний.
Дуже швидко у них зав’язався роман. Володимира ще не визначилася, що в її душі переважало – почуття любові чи почуття вдячності до Вадима. Але вона цим і не переймалася, Вадим зараз поруч, він їй потрібен, і це найважливіше.
Серед швидкого плину подій, дівчина не надала значення і тому факту, що Вадим періодично зникає на кілька днів. Володимирі він пояснював, що бізнесові справи кличуть його в інше місто. Він так і живе – тиждень тут, тиждень там.
Маму виписали додому, і тепер Володимира була повністю щаслива. Та, одного разу, коли Вадим був у черговому відрядженні, вона випадково зустріла своїх давніх знайомих, саме тих, в яких вони з Вадимом колись і познайомилися. Розговорилися про старі часи, про те, хто як зараз живе. А коли мова зайшла про Вадима, подруга аж руками сплеснула, розповідаючи, який він зараз успішний і як вдало у нього склалося життя. А потім так, між іншим, додала, що не було б цього всього у нього, якби не його багатий тесть, який так розкрутив зятя.
Кінець розмови Володимира вже пам’ятає смутно… Виявляється, Вадим давно одружений, у нього чудова дружина, яку він ніколи не кине… А хто ж тоді для нього вона – чергова забавка на кілька днів…
Дівчина йшла по вулиці, ні, вона не плакала, сльози душили її зсередини, але ззовні вона виглядала спокійною. Це якраз той момент, який робить жінку сильнішою. Володимира дала собі слово, що Вадима в її житті більше не буде, тому взяла в руки телефон і видалила його номер.
-Володимиро, радий вас бачити, – почула дівчина знайомий голос Андрія Івановича. – А як почувається ваша мама? – запитав чоловік, злегка зашарівшись.
Володимира подивилася на Андрія і зауважила в його очах іскринку, якої досі не бачила. Здається, вона подобається цьому чоловікові і цього разу варто спробувати стати щасливою.
Автор Олеся Біла
Передрук заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
