Вночі мені зателефонувала дружина мого коханого чоловіка. – Я знаю про ваші стосунки з моїм чоловіком. Віддам його в ваші дбайливі руки, а сама займуся собою. А то, що не день – готування, прання. Петро у мене, тобто тепер уже у нас, примхливий. Вечерю з трьох страв просить, сорочки щодня міняє, та що й казати! Ви і самі знаєте, який він! Забирайте його швидше. Мене наче холодною водою облили.

Вночі у мене задзвонив телефон. Я ще в напівсонному стані піднесла слухавку до вуха і сказала: За матеріалами

– Так! Хто там?

У трубці запитали жіночим голосом:

– Ви – Марина? А я Катя.

– Ну і що? Це не дає вам право мене будити.

У телефоні запанувала мовчанка, а я, подумки вилаявши себе за грубість, запитала:

– Хто ви Катя?

– Я – Катя, дружина Петра.

Тут я остаточно прокинулася. Петро – мій коханий. І хоча я знаю, що він одружений і навіть двічі батько, не думала, що доведеться спілкуватися з його другою половинкою, або правильніше сказати – його законною дружиною. Стало страшно: зараз буде кричати! Я втиснулася в подушку і приготувалася!

Але на іншому кінці дроту несподівано спокійно заговорили:

– Я знаю про ваші стосунки з моїм чоловіком.

І знову мовчання. Я боязко поцікавилася:

-І що ви збираєтеся зі мною робити?

– Побажати вам щастя з моїм Петром.

Я навіть підвелася з ліжка і, не вірячи своїм вухам, запитала:

-А як же ви?

– Ну, я думаю, що мені і без Петра непогано буде.

Я здивовано слухала, а Катя продовжувала:

– Віддам його в ваші дбайливі руки, а сама займуся собою. А то, що не день – готування, прання. Петро у мене, тобто тепер уже у нас, примхливий. Вечерю з трьох страв просить, сорочки щодня міняє і просить, щоб я їх крохмалила і ретельно гладила, та що й казати! Ви і самі знаєте, який він примхливий.

Я мовчала і намагалася пригадати, коли мій коханий дозволяв собі капризувати зі мною. Ми вже два місяці разом і він поки поводиться бездоганно і виглядає так само. Хоча що це я! Звичайно, дружина йому прала, і мені він дістається в парадному варіанті, я задумалася.

Катя трохи помовчала, делікатно кашлянула і знову завела:

– Так, ви його собі забирайте. А у мене хоч з’явиться можливість собі вечори присвячувати. Ось на завтра я вже на масаж записалася.

Я так і підскочила на ліжку:

– Як це – забирайте? Він же не стілець і навіть не кіт, що б мені його на пересмикування віддавати!

Катя промовила:

– Від кота, напевно, толку більше. Кіт їсть менше, прати і прасувати за ним не потрібно. А якщо гуляти надумає – закрити в квартирі і все! І спите спокійно! Я здригнулася і мовила:

– Як же це ви так – рідного чоловіка чужій жінці віддати готові? У вас же двоє дітей, вони повинні правильно рости і бачити перед собою главу сім’ї.

– Ех, Марино, для них голова сім’ї – це я! Я і заробляю більше чоловіка.

– І де ж ви живете?

– Та тут поруч, теж на Набережній.

У мене з’явилися радісні сумніви:

– Я взагалі не на Набережній живу. Це інший кінець міста.

Катя тихо протягнула:

– Не може бути! У мене зовсім інші відомості. Марина Соколова, Набережна 8. Тут я підстрибнула на місці, поцілувала свій телефон і заявила:

– Взагалі-то я Іванова. І ніколи не жила за цією адресою. Яке, до речі прізвище у вашого Петра?

– Воронов.

– Ось! А мій – Зінченко! Петро Зінченко.

Катя сумно вибачилася і поклала телефон.

А я радісно носилася по квартирі і думала: – Боже, яке щастя, що а Іванова, а мій Петя – Федоров! Удачі тобі. Марина Соколова з Гвардійської 8!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.