fbpx

Влітку я востаннє приїхала в село до мами. Ще з порогу вона стала мені дорікати, що я погана донька, мало їм допомагаю, хоча маю дві великі квартири і два дорогих авто. В зайшла на веранду, сіла на старенький стільчик і мовчала пів години. Потім піднялася, за багато років набралася сміливості вперше, і сказала, що з батьками ще живе моя сестра Тетяна, вона має теж їм допомагати, адже свою хату вони віддадуть їй. Мама розсердилася, сестра розчервонілася. А я вийшла з хати і сказала, що більше вони мене не побачать. Я досі відсилаю мамі гроші, але рідні своєї знати більше не хочу

Сьогодні я доросла та вже давно самостійна жінка. Маю свою власну сім’ю та дітей. Але дуже сумно, що мої рідні виявилися такими людьми, про що мені навіть розповідати неприємно.

Все своє дитинство я відчувала себе непотрібною дитиною в своїй сім’ї. Заміж мама вийшла тільки тому, що дізналася, що чекає мене. Через три роки у неї з’явилася ще й моя сестра Тетяна. Вона була довгоочікуваним дитям, мама її дуже любила, вона просто не уявляла жодного дня існування без неї. До неї все сімейство ставилося з неймовірною теплотою. Тоді, будучи ще зовсім малою дитиною, Таня проявляла наполегливий і егоїстичний характер, але це тільки розчулювало моїх батьків. Їй було дозволено все, ніхто не хотів їй перечити зовсім, щоб не образилася. Хоче вона іграшку дорогу, будь ласка, вона ж молодша дитина, говорили батьки, купуючи мені дешеву ляльку, на яку залишилися гроші.

Тетяна у батьків була завжди на першому плані, і це було видно для мене щодня, кожну хвилинку. З нею робили уроки, водили в секції, милувались її блакитними очима. Мені доводилося самій пробивати дорогу в життя. Сама шукала собі заняття. Записалася в безкоштовну секцію шахів, адже вона єдина була безкоштовною, в школі була зразковою ученицею. Вступила до університету, постійно підробляла, як тільки траплялася якась нагода. Але це сприймалася, як належне.

А от моя рідна сестра, Тетяна, усім на радість виросла справжньою красунею. Батьки і всі родичі нею захоплювалися та пишалися. Завдяки підтримці батьків вона отримала золоту медаль в школі. Вступила до університету на платне відділення. Всі ці роки вона гарно одягалася в модні речі, завжди обідала в кафе, в звичайну їдальню вона ходити не хотіла.

Коли мені виповнилося 20 років, я зрозуміла, що мені набридло бути другим сортом в нашій сім’ї. Зібрала речі і переїхала в інше місто. Мене ніхто не вмовляв залишитися, не просив швидко повернутися. Періодично я дзвонила батькам. Але вони були холодні до мене, постійно розповідали про успіхи Тані, а моїм життям цікавилися дуже мало, я й тоді перестала телефонувати, а самі вони мені жодного разу так і не подзвонили мені, жодного.

Незабаром я вийшла заміж, маю двоє дітей. Своїх синів я люблю однаково. Ми з чоловіком фінансово добре забезпечені люди, займаємося бізнесом, який приносить нам дуже хороший дохід, тому мені жити зараз стало набагато легше, мене чоловік і діти люблять, я маю рідних людей і підтримку та опору від них.

Батьки мої постаріли за ці роки. Тато занедужав. Я стала допомагати батькам фінансово, адже мала таку нагоду і для мене це не було важко. А Тетяна проживала разом з ними. Заміж так вона і не вийшла. Каже, що не змогла знайти гідного її красі чоловіка. Коли я приїхала в черговий раз в село, то мама стала мене дорікати в тому, що я недостатньо їм допомагаю. А я сказала, що Таня теж їхня дочка і вона повинна доглядати батьків нарівні зі мною. Ми тоді посперечалися з родиною серйозно.

Я ще в той вечір поїхала додому. З сумом розповідала чоловікові про своє дитинство. Батьки все своє життя присвятили Тетяні, нехай вона їм зараз і допомагає, чому вони вимагають більшого від мене, вони й так мною не задоволені. Я і так занадто багато для них роблю. Гроші надсилаю щомісяця, вони в моєму дитинстві для мене такого не робили. Я сама вже з 14 років працювала, то собак вигулювала, то квартири прибирала. Все найкраще у батьків для моєї рідної сестри було, а мені обноски від маминих подруг. Не пам’ятаю жодної нової речі, що була куплена батьками особисто для мене. Більше приїжджати до них в село я не хочу. Надсилати гроші буду, але бачити їх не хочу. Я жодного доброго слова від них за все своє життя не почула, навіть згадувати ті роки мені дуже сумно.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page