Моя донька Світлана ще влітку вийшла заміж. Зять – хлопець добрий, мені подобається. Працьовитий, відповідальний, дуже добре ставиться до нашої доньки. А от мама його, моя сваха, дуже дивна.
На весілля вона прийшла з порожніми руками. Зовсім! Хоч би символічно щось подарувала молодим… Ні, я розумію, обставини різні бувають. Але вона працює. І весілля у нас не з бухти-барахти, майже півроку готувались. Хоча б десять тисяч в конверт можна було покласти?
Але сваха урочисто при всіх заявила, що готує молодим щось грандіозніше. Їй у спадок від матері дістався будинок. Він довго стояв без ремонту, а тепер сваха вирішила його продати. Сказала, що вже підшуковує покупців, і як тільки продасть нерухомість, усі гроші відразу віддасть дітям.
Я погодилася, подарунок більше ніж щедрий. Думаю, продасть сваха хату, віддасть дітям гроші, то вони відразу зможуть подумати про власне житло, а поки вони пішли на знімання. Я на весілля їм подарувала 50 тисяч гривень, це все, що мене було із заощаджень. Кажу доньці – не витрачайте, свекруха додасть і квартиру собі купите. Але минуло вже кілька місяців, а сваха мовчить, про свою обіцянку навіть не згадує.
Доньці моїй, Світлані, двадцять три роки, зять на рік від неї старший. Обоє вивчилися в університеті, вже працюють. Зрозуміло, доходи поки що у них невеликі, але на скромне весілля вони накопичили.
Майже все купили собі самі: сукню з костюмом, обручки, фотограф, ресторан. Ми з чоловіком пропонували фінансову допомогу, але зять відмовився, левову частку витрат сплатив сам. Гарне весілля вийшло, душевне таке. Були тільки найближчі – ми з свахою, моя старша донька з чоловіком, кілька родичів та друзів…
Сваха на весілля нічого не подарувала молодим, обіцяючи все потім. Мамі чоловіка п’ятдесят шість, вона давно розлучилася, коли син навчався у початковій школі. Син теж з’їхав від матері мало не в двадцять: спочатку винаймав квартиру з друзями, потім – кімнату з Світланою. Живе одна у двокімнатній квартирі, працює, так що грошей їй вистачає.
А тут ще батьківський будинок у спадок. Він свасі не потрібний, вона туди жити не піде, бо по-перше, далеко, а по-друге, там ремонту років 30 не було. Синові вона пообіцяла допомогти з житлом. Але напевно передумала.
Я сваху днями набрала, питаю, мовляв, що там з будинком, а вона мені каже, що покупців не знайшла. Тоді я їй запропонувала, нехай перепише будинок дітям, а вони самі придумають, що з ним робити. Але вона не захотіла, відмовилася і сказала, що це не моя справа.
Виходить в підсумку, що вона молодим так нічого на весілля і не подарувала. Я вже сумніваюся, що справа з будинком колись зрушиться з місця.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
