В наших мами й тата є вже дорослих двоє синів: я та мій старший брат.
Анатолій був завжди турботливим та хорошим сином. Все дитинство ми з моїм рідним братом допомагали нашим батькам в усьому, завжди підтримували їх.
Тато з мамою мали гарний шматок городу, тримали до того ж і досить таки велике господарство, а щонеділі їздили на базар, там вони продавали усе, що змогли виростити вдома, це був дуже добрий дохід.
Тато й мама нас обох дуже любили, тому, вторгувавши грошей за товар, купували нам багато смаколиків, цукерок і ми задоволені та щасливі всі разом поверталися додому.
Наша сім’я вважалася взірцевою, в нашому селі люди лише хороші речі про нас говорили. Мої батьки дуже порядні та добрі люди, тому всі сусіди зверталися до нас, а тато ніколи не відмовляв.
Мені було приємно знати, що тата й маму усі люди поважали, усі зверталися до них навіть за порадою, мали за честь навіть просте знайомство з ними.
З з моїй братом Анатолієм ми росли, можна сказати, в добрі, дякуючи важкій праці нашим батькам і любові їх до нас, як свої довгоочікуваних дітей.
Потім брат поїхав навчатися в місто, залишив батьківську хату. Вчився Анатолій наш добре, а тато щотижня з мамою возили йому продукти і гроші, так що й брат і в місті жодних проблем ні з чим не мав.
Потім Анатолію трапилася нагода поїхати за кордон: з інституту на літо брали молодих студентів збирати полуницю. Батьки звичайно і тут доклали чималу суму грошей, щоб він поїхав у Англію.
Я пам’ятаю ті дні, коли Анатолій поїхав, батьки дуже сумувати, а особливо мама, адже тоді йому було 19 років. Він ніколи не був так далеко від дому: вона думала де він там, що робить, що їсть, де спить.
Анатолій батькам телефонував все рідше, а коли скінчився термін перебування за кордоном, всі студенти повернулися, а він сказав, що залишиться там. Брат сказав, що в Україну він повертатися не хоче, йому сподобалося жити в Англії, там дуже гарний рівень життя, а для молоді багато різних перспектив, тому його чекати не варто.
Якби хтось бачив тоді мою маму, як вона хвилювалася, просила сина одуматися, повернутися додому, адже у нього немає грошей для життя за кордоном, він ще юний для самостійного життя, просила приїхати додому і далі навчатися. Вона дуже хвилювалася, як там життя складеться у нього, адже він зовсім без грошей там сидів.
Та Анатолій зовсім не слухав. Тоді мама наша вперше занедужала, ці хвилювання дуже на неї вплинули, і це відчутно, на жаль, по сьогоднішній день. Вона багато часу провела в стаціонарі, потім довго ще вдома відновлювалася, до неї приходили фахівці.
Минав час, Анатолій влаштувався на гарну роботу, знайшов там людей з України, які вже дуже добре влаштувалися. Він до роботи був не ледачий, тому його помітили відразу. Справи у нього йшли в гору.
Тим часом ми жили своїм життям, я теж поїхав навчатися у Вінницю, жив у наших родичів, вони мені виділили одну маленьку кімнатку, батьки теж допомагали мені, як могли. Хоча мама того здоров’я, як раніше, вже не мала, в очах її був сум постійно.
А тим часом Анатолій заробляв гарні дуже гроші, купив дорогий автомобіль і одного разу, коли зателефонував батькам, сказав, що зустрів дівчину з України, щоб вони чекали їх додому, вона буде їм на невістку.
Мама з татом зіграли гарне весілля моєму братові з невісткою, і вони знову поїхали за кордон.
Тепер, поки минуло чимало років, у брата є дуже великі гроші, він отримав там громадянство, має троє дітей приїжджати став частіше. Але що він, що його дружина такі якісь нерідні нам. Якесь тепло від них не відчувається зовсім, вони не цікавляться батьками ніколи, наша рідня їм стала чужою.
В Англії зовсім інше життя, вони там живуть добре, у нас їм не цікаво, не встигнуть приїхати і біжать з хати.
А цього літа мама лежала в стаціонарі в Одесі, мала проблеми з зором, Анатолій з дружиною були в Україні, але жили в тещі, а потім поїхали на море відпочивати. Мамі брат за 2 тижні в стаціонарі зателефонував лише один раз.
А коли поверталися в Англію, тещу забрали з собою. Я дуже просив забрати і нашу маму. Тато залишитися хотів зі мною, ми маму хотіли з братом відправити, адже у нас тут зараз неспокійно, вона хвилюється, ще й погане самопочуття. Просили Анатолія маму забрати до себе на зиму, там медицина гарна, та й він догляне за нею.
Брат сказав, що цього разу вже тещу забере, а потім наступного разу приїде по маму.
Він ще влітку це говорив, але відтоді на цю тему розмови уникає. Як не одне каже, то інше. Видно, що мами там ніхто не хоче навіть на зиму.
У мого брата зараз свій бізнес за кордоном, він має великі гроші, живе дуже заможно, але я розумію, що батькам він допомагати не буде, і доглядати тата й маму теж буду я.
Мені за себе не прикро, адже я працюю, заробляю непогано, люблю батьків і буду їх доглядати. Мені просто прикро за них, адеж бачу, що мамі прикро на душі, що рідний син відвернувся від неї. Тещу забрав відразу, бо невістка так сказала, а мама йому рідна не потрібна.
Що я тут можу зробити? Як зарадити їй?
Фото ілюстративне.
