Візит свекрухи в суботу ні світ, ні зоря, не віщував нічого доброго. Я помітила, що як тільки вона до нас приходить, то у нас з чоловіком завжди трапляються різні неприємності.
Цього разу свекруха навіть мене здивувала, бо завела розмову про квартиру.
– Юрчику, а як ти дивишся на те, щоб нам помінятися квартирами? – каже свекруха.
– Мамо, ти про що, що значить помінятися? – перепитав чоловік, бо і сам не чекав від своєї мами такої “щедрої” пропозиції.
– Ну, все просто. Не хвилюйтесь, діти. У мене трикімнатна квартира, а у вас однокімнатна, я одна, а вас двоє. Розумієте?
Тут вже у розмову втрутилася я, бо розуміла лише одне – свекруха зараз воду скаламутить, наколотить такого, як вона вміє, а мені потім усе це розгрібати.
– Розумію, і що з того? – кажу. – Ви думаєте, що квартирами обмінятися – це як сумочками чи цукерками. А відповідні документи оформити? Чи ви думаєте, що ми погодимося там жити на пташиних правах?
– Алінко, ну чого ти завелася? Я ж до вас з благими намірами! Ну, і не без користі для себе. Важко мені одній оплачувати всю комуналку за трикімнатну квартиру. А вам місця треба, ви молода сім’я. Так що я з радістю вам свою квартиру віддам у користування, – свекруха все це подавала нам так, наче вона нам робить велику послугу.
Мені ця ідея не сподобалася. Ми живемо в однокімнатній квартирі, нехай невеликій, але в новобудові, з сучасним ремонтом. Квартиру ми купували разом, отже, вона наше спільне майно.
У свекрухи квартира хоч і трикімнатна, але старого планування. Кухня невелика, ванна стара. Та й взагалі – ремонту в ній не було багато років.
– Я не хочу нікуди переїжджати, мені і тут добре, – висловила я чоловікові свою думку.
– Аліно, ти добре поміркуй. Пропозиція, насправді, не така вже й погана. Сама подумай, ми плануємо дітей мати, нам точно більша площа буде потрібна. А коли ми самі назбираємо на трикімнатну квартиру? Ну так, мамина квартира потребує ремонту, але ми на ремонт витратимося менше, ніж на покупку більшої квартири, – каже мені чоловік.
– Ну добре, – кажу. – Міняємося. Але оформляємо все документально, нехай твоя мама на тебе дарчу робить. А то ж у тебе ще сестра є, і не виключено, що вона також претендуватиме на спадщину.
Через кілька днів чоловік пішов до своєї мами і виклав їй свої умови. Свекруха пообіцяла, що найближчим часом вони підуть до нотаріуса і все оформлять. А поки ми обмінялися ключами і здійснили переїзд.
До ремонту, до того ж, капітального, ми взялися відразу, бо я не могла звикнути після білої, чистенької квартири до кранів, які вічно течуть, і до стін, які були не то помальовані в мій неулюблений брудно-зелений колір, не то вони і справді були такими брудними.
У нас з чоловіком було відкладено кілька тисяч доларів, і ми їх відразу пустили у справу – поміняли всю сантехніку у ванній кімнаті і на кухні, стали переробляти повністю дизайн кімнат, навіть одну стіну довелося трохи посунути, щоб кухня вийшла більшою.
Мені вже навіть стало подобатися. І хоч я розуміла, що в цю квартиру треба вкласти ще багато грошей, та я вже змирилася і навіть втягнулася в процес, при чому настільки, що я втратила з контролю процес переписування майна.
Свекруха, тим часом, стала обживатися в нашій новенькі, тепленькій і чистенькій квартирі.
І тут про себе нагадала сестра мого чоловіка. Вона з родиною давно живе в Польщі, а тут надумала до мами в гості приїхати, і застала таку картину.
– Ти ж не думаєш, що ця квартира лише тобі буде? – заявила вона своєму братові, моєму чоловікові. – Тут є і моя частка, – каже.
– Мамо, а як же наша домовленість? Поясни сестрі, – звернувся чоловік до матері.
– З чого ти робиш проблему? Так, Ірина така ж моя дитина, як і ти, тому квартира на вас навпіл. Але ти можеш сплатити їй її частку грошима, думаю, вона не відмовиться.
Я видивилася на неї і кажу:
– Е ні, ми так не домовлялися, нічого ми платити не будемо.
Чоловік мій теж дуже злий і розчарований. А я не розчарована, а просто зла, бо знала, що нічого доброго від свекрухи чекати не варто.
Тепер я пропоную повернутися назад в нашу квартиру і забути дорогу до матері чоловіка. У цієї людини нема ні слова, ні совісті. Я впевнена, що вона спеціально тягнула з оформленням документів, щоб зараз вийти сухою із води.
А що, вона по-любому залишилася в плюсі, бо ми половину ремонту їй вже зробили. Не будемо ж ми забирати назад унітаз, умивальник чи стіну.
Щоправда, свекруха таки залишилася засмученою, бо ми не доробили ремонт. А у неї грошей немає, щоб закінчити. І зовиця, я так розумію, не поспішає мамі допомагати, руками розводить, що їй самій на чужині важко.
А я така зла, і в першу чергу на себе. Чому я повелася на це, адже з самого початку я розуміла, що нічого доброго не вийде з цього.
А як би ви радили нам зараз вчинити в цій ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
