Віра Георгіївна, повертаючись з дачі, почувала щось недобре. Швидка відвезла її в лікарню. Вона лежала в палаті та просила, щоб зателефонували донечці, та донька з зятем в цей час вже пакували валізи на море.
– Поживу ще, мабуть, на цьому світі – висновок мій не підтвердився! – розповідає 65-річна Віра Георгіївна. – Хоча я вже думала – все! Три тижні тому на дачі якось раптово стало недобре, поїхала додому, вже виходила з автобуса на своїй зупинці – відчула себе погано. Прокинулась в палаті. Лікар запитує – кому з родичів можна зателефонувати? Ситуація, мовляв, серйозна, потрібен хтось, кому ви довіряєте приймати рішення. Я кажу – телефонуйте доньці, більше нікого у мене і немає. За матеріалами
Крім дочки Міли, двох маленьких онуків і зятя, у Віри Георгіївни дійсно нікого. Дочку вона свого часу народила для себе – тато Міли пішов в туман, лише почувши про дитину – і героїчно подолала масу труднощів, що випали на долю самотньої мами. Безгрошів’я, жахливі дев’яності, робота без вихідних і відпусток.
Міла виросла, вивчилася, вийшла заміж. Зараз їй за тридцять, у неї двоє дітей восьми та двох років, квартира, куплена за допомогою Віри Георгіївни. Мати все життя активно бере участь в житті дочки. Міла зараз сидить в декреті, працює один чоловік, і Віра Георгіївна раз у раз підкидає Мілі грошики невеликими сумами. Крім того, дуже виручає її з дітьми.
– Старший онук в школу пішов в минулому році – я відводила і приводила, у Мілочки молодший був на руках. Якщо захворів – до себе забирала і лікувала. У полiклініку водила, на шаховий гурток. Як вони тепер будуть обходитися без мене, я навіть не уявляю!
– Ну, доведеться їм якось пристосуватися, напевно. Вам же тепер лікуватися треба і берегти себе. Поганий діагноз не підтвердився, але на зупинці – це ж теж, напевно, не просто так? Щось та знайшли?
Цієї відпустки Міла з чоловіком чекали дуже довго: не відпочивали кілька років. Спочатку купували квартиру, потім робили ремонт, потім непросте друге очікування дитини, потім сиділи вдома з немовлям і першокласником. В цьому році з грошима в родині було непросто, але подружжя вирішило: незважаючи ні на що, влітку треба з’їздити, нарешті, на море. Пошкребти по засіках, перекрутити і вирватися хоч на кілька днів.
І так уже чотири роки без відпустки обходилися, вистачить! Більше без моря вже неможливо. І дитина старша хворіла весь рік, тільки й встигали з бабусею лікувати його від ГРЗ.
Квитки і готель забронювали заздалегідь, збиралися, рахували дні, в останній тиждень – вже і годинник до вильоту. Купили плавки, дістали купальники і сланці, мріяли, як побачать пальми, білий пісок, дельфінів, сходять в аквапарк.
А за добу до вильоту Мілі подзвонив лікар – ваша мама, мовляв, в лікарні, не могли б ви під’їхати зараз.
– Це щастя, що я встигла дістатися до міста з дачі! – продовжує розповідь про свою епопею Віра Георгіївна. – Тому що, якби прихопило на ділянці, я взагалі не знаю, коли б мене знайшли і куди повезли. На зупинці було багато народу, люди підхопили мене, дівчина якась, мені потім розповіли, викликала швидку. Лікарі дуже оперативно приїхали, відвезли в гарну лікарню, там відразу вжили всіх заходів.
– І дочка моя все це вислухала, кивнула і полетіла у відпустку, уявляєш? – сумно розповідає Віра Георгіївна. – Навіть і думки не виникло залишитися зі мною! Ну правильно, хто я така. Не скасовувати ж через мене поїздку! Це добре, що нічого важкого не знадобилося, що висновок фахівців не підтвердився, інакше прямо не знаю, як би я. У сусідки по палаті те ж саме підозрювали – так її дочка сиділа з нею ніч безперервно! А моєї – хоч би що, море найголовніше.
***
– Мама образилася! Як виписалася з лікарні, взагалі спілкуватися зі мною перестала! – ділиться донька яка нещодавно повернулася з відпустки. – Я їй дзвоню, вона трубку не бере, скидає. Ну чого вона від мене хотіла? Я приїхала в лікарню, все дізналася, запропонувала свою допoмогу, лікар сказав – нічого не треба, все є. І чим я могла мамі допомогти, залишившись з нею? Вона під наглядом, не одна. Я – не лікар, і мама вже була в свідомості! Ми цю поїздку чекали чотири роки! Діти чекали теж. Невже я не повинна була їхати? Все кинути і сидіти поряд з мамою – ну нерозумно ж!
Можливо матері нема на що ображатися, адже в підсумку все закінчилося добре. Поставила б себе на місце дочки, яка цілодобово сидить вдома з двома дітьми, і поїздки цієї чекала кілька років. Але жінка всю свою любов і турботу віддала внукам та донечці, а у важку хвилину її залишили самотньою.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
