Ця історія про те, як іноді щось погане може перетворитися у щось дуже добре. Особливо, під Новий рік.
На роботі був корпоратив, як зараз кажуть. Всім дарували подарунки; група енергійних співробітниць цим займалася. І кожному дістався подарунок від колективу. Дід Мороз діставав з мішка і дарував. Джерело
Всім дісталися нормальні, навіть хороші подарунки: чайник красивий, чохол для телефону зі стразами, навушники … А цій жінці, Вірі, дістався кокосовий горіх. Спеціально.
Віра була худенька, згорблена трошки стара діва сорока трьох років. Трошки захоплена і романтична. Дуже добра, послужлива, тиха така. Над нею посміювалися.
А тепер зовсім вирішили посміятися; подарували кокосовий горіх. Безглуздий, волохатий такий, абсолютно нікчемний. І всі реготали, коли Віра цей горіх розгублено притиснула до грyдей, як відрyбану голову. Ну, вuпили люди, ось і реготали до сліз. А одна енергійна дівчина сказала, регочучи, що тепер Вірі є про кого дбати.
Віра пішла додому зі своїм дивним подарунком. Горло у неї перехоплювало. Чомусь вона розплакалася гірко, як в дитинстві.
Читайте також: Сильна КАЗКА на РІЗДВО від Пауло Коельо про мрії, які все ж таки збуваються, але не завжди так, як ми цього чекаємо
Вона пішла зі свята; а вдома її ніхто не чекав. Вона ні шматочка не з’їла, але ж вона і пиріг принесла, і торт спекла, і салат зробила; але не залишилася і не поїла. Вона йшла по темній вулиці з кокосовим горіхом в руках і плакала гірко над своїм безглуздим життям.
А у дворі її будинку до неї підійшов чоловік з крайнього під’їзду. Привітався і запитав, що це у Віри в руках? Що це вона так дбайливо притискає до грyдей?
Віра сумно сказала, що це – кокосовий горіх. Мабуть, це її вечеря. Тільки вона не знає, як його розбити. Дверима марно бити; в дитинстві так волоські горіхи кололи. А цей горіх дверима не розбити, напевно.
Сусід сказав, що залізними дверима можна спробувати. Вони міцні. А можна розбити цеглою; будівництво поруч! Ходімо, спробуємо цеглою!
Віра пішла з сусідом на будову – від відчаю і туги. Вони стали кuдати цеглу в горіх. Темним вечором, взимку, на будові дві дорослих людини кuдали цеглини.
Але горіх НЕ розколовся! Хоча вони сильно кuдали, поки Віра не потрапила цеглою по нозі сусідові. Віталій його звали, до речі.
Віталій закричав: «Уй-я! Ой! », – як в дитинстві. А потім сказав, що на роботі у нього є збpoя і завтра він застрелить цей горіх. Візьме і вистрілить в нього! Там і подивимося, чи так він міцний! І не такі горіхи він розколював! Робота така!
Загалом, вони зайшли потім до Віталія, він сильно кульгав. І стали пиляти горіх ножівкою. Дуже захопились, навіть лаялися між собою, як в дитинстві. І бuли по горіху молотком. Дуже цікаво провели час!
А потім Віра зварила макарони, поки Віталій вбuвав горіх. І сиром посипала. Вони поїли і знову зайнялися розбuванням кокоса. І веселилися, реготали, лаялися, розповідали історії з дитинства.
А потім зрозуміли, що створені одне для одного. Їм було дуже добре і весело вдвох. Класно! – як в дитинстві говорили.
І Новий рік вони разом зустрічали. І всі наступні нові року – теж. І завжди купували кокосовий горіх. На згадку про знайомство.
А з роботи Віра пішла. Знайшла іншу, вона стала весілля вести, вивчилася на тамаду. І різні корпоративні свята. На яких вона пильно стежить, щоб нікого не образили. Не залишили без уваги і без подарунка. І не образили кокосовим горіхом, наприклад.
Хоча важливо адже те, що всередині горіха, чи не так? А там можуть бути щастя, любов і достаток. Ось так.
