Мені було 20 років, Артуру 26, коли ми вперше зустрілися. Він був саме такий, яким я його уявляла в своїх мріях – сильний сміливий, високий, спортсмен.
Я студентка, у нього – своя справа і відповідно постійно роз’їзди. Бувало, бачилися всього два рази в місяць. Я на більше тоді і не претендувала. Але потім Артур перший почав заводити розмови про спільних дітей, про те, щоб разом жити. Артур зробив мені пропозицію, а весілля ми планували робити через рік восени.
Артур і далі постійно був в роз’їздах, а я готувалася до весілля. Ми замовили зал і навіть дали завдаток. Ми зустрічалися рік, і я стала контролювати, перевіряти, накручувати себе і пред’являти йому свої підозри. З’явилися вони після того, як мої подруги, сидячи за столом, сказали, що він точно мені зраджує, бо старший за мене і постійно в роз’їздах.
Я почала себе накручувати, до такої міри, що кожен день писала йому про зраду. Хоча доказів у мене не було, просто мене переслідувала ця думка. Я писала з нових сторінок йому, щоб перевірити. І за кілька місяців таких претензії, він почав віддалятися (зараз я розумію, що сама винна, кому таке сподобається). В один прекрасний день, він відповідає мені на повідомлення: «Не пиши сюди, більше нічого немає». Я намагалася вибачитися і все виправити, але він уже не відповідав на повідомлення.
Минуло пів року, стала жити своїм життям, почалися нові стосунки, але його я не забула, написала повідомлення. Ми зустрілися, поговорили, я думала, зможемо відновити стосунки, але дізнаюся, що в той час, коли між нами були непорозуміння, він мене зрадив, і та дівчина чекала від нього дитину. Артур мені сам про це сказав. Сказати, що я була у відчаї, це нічого не сказати. Я не могла повірити, як він міг так вчинити. Ми природно припинили спілкування.
Як же мені було погано. Я жила в прострації, нічого не хотіла. Згодом я вчилася жити по-новому, і все налагоджувалося, я подорожувала, працювала і жила вже без Артура і спогадів про нього. І тут, коли з моменту нашої останньої зустрічі пройшов рік, він пише мені повідомлення, що хоче зустрітися.
Ми побачилися, він просив вибачення, казав, що так вийшло, що він з нею не живе, ми стали частіше бачиться, знову почалися стосунки, бувало, що нагадувала йому про те, що трапилося, але продовжували бачитися.
Так пройшов ще рік. За цей час ми сходилися і розходилися кілька разів. Ні я, ні він, не змогли відпустити один одного, але обоє розуміли, що нічого доброго не буде, ми як кішка з собакою. Я його люблю і думаю, що і він мене. Але я не змогла пробачити те, що він накоїв, він говорив: «Якщо не можеш прийняти, відпусти, а якщо прийняла, то не заїкайся про це».
Я не знаю що мені робити. Мені і з ним погано і без нього.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
