Ще з молодих років Василеві подобалося ім’я Марія. Мабуть, тому, що одного разу щиро покохав Марію. Здавалося один раз і назавжди, вона його доля і лише з нею він буде щасливим.
Він щиро мріяв, що Марія зверне на нього увагу. Але то були лише мрії. Доки служив у армії, Марія вийшла заміж, стала мамою двох діток. А Василь вірив, що у нього має бути дружина на ім’я Марія, з нею він буде щасливим.
Якось Василь познайомився з дівчиною, вона сподобалася йому, її звали Марія. Василь вирішив, що доля таки посміхнулася йому.
Через пів року чоловік покликав її заміж. Весілля було гарним, покликали всю рідню на святкування. Багато запрошених гостей, шумно, весело. Тільки мама Василя була сумною. Син думав, що вона його так відправляє у самостійне життя, але тоді він ще не знав нічого. На запитання чому у неї немає настрою, адже це найщасливіший день для нього? Відповідала: від радості.
Видно було, що мама на весіллі так і хоче сказати щось Василеві, але так і не зважилася. Після весілля молоді почали жити в батьків Марії. Все було добре. Минув рік, мріє подружжя про діток, але то тільки мрії. А вже коли минуло декілька років їх спільного життя спільного життя, Марія пішла до фахівця і їй сказали, що в неї все добре.
Потім попросила, щоб Василь теж пішов. Виявилося, що татом він не буде. Фахівець сказав йому, що ваша мама мала б це знати.
Чоловік тоді поїхав до батьків і запитав чи мама знала про це. На що мама відповіла:
– Я бажала тобі щастя, мій синку! Не знала, як тобі сказати про це. Думала ви будете щасливі вдвох.
Тільки тепер Василь зрозумів, чому на весіллі мама весь час була сумною. Нелегко йому на душі, але потрібно рухатися далі. З дружиною через деякий час розлучилися, вона вирішила шукати щастя з іншою людиною. Василь повернувся жити до батьків. Наразі Юрій живе з батьками. Робить ремонт в будинку. Їздив в Польщу на заробітки, купив автомобіль. Став звикати до своєї долі – значить потрібно так.
Нещодавно чоловік влаштувався на хорошу роботу в місті, більше не їздить за кордон на заробітки. На роботі поруч із ним працювала Олена. Гарна дівчина, добра. Вони стали спілкуватися, зустрічатися після роботи. Олена розповіла, що вже давно розлучена, сама виховує донечку. Чоловік залишив її, зустрів іншу, вона з багатої родини. На роботі вони завжди разом, потім із роботи йшли також разом, багато спілкувалися, адже, виявилося, що мають багато спільного. Так день за днем, не помітили, як один без одного і кроку не могли ступити. Все робили разом, скрізь ходили разом.
Одного разу Василь запропонував жити разом, виховувати донечку. Олені він про себе розповів всю правду. Тому, якщо згодна жити з такою людиною, просив вийти за нього заміж. Олена погодилася, але сказала, що розписуватися вони не будуть. Більше дізнаємося одне про одного, зрозуміємо, чи краще нам разом, якщо в нас все буде гаразд, то розпишемося пізніше.
Зараз живуть вони три роки в добрі й злагоді. Виховують разом гарненьку донечку, дівчинка називає Василя татом, любить його наче рідного, та й чоловік вважає її рідненькою донькою. Олена щиро кохає чоловіка, але так і не розписалися вони досі. Мабуть, то не так вже й важливо. Головне, що в їхньому житті поселилося справжнє щастя.
Фото ілюстративне.