fbpx
Життєві історії
Вчора зранку мені зателефонувала сестра з села. Тоня повідомила мені, що не стало нашої бабусі. Сказала, що вже з’їхалася вся родина, лише мене чекають. Я поклала телефон і стала збирати найнеобхідніші речі, взяла 10 тисяч гривень, які ми з чоловіком відкладали на відпочинок. Зателефонувала на роботу, відпросилася на один день, сказала чоловікові. А коли вже стояла з ключами в коридорі, то побачила в дзеркалі своє сиве волосся і вирішила, що в село не поїду

Вчора зранку мені зателефонувала сестра з села. Тоня повідомила мені, що не стало нашої бабусі. Сказала, що вже з’їхалася вся родина, лише мене чекають.

Я поклала телефон і стала збирати найнеобхідніші речі, взяла 10 тисяч гривень, які ми з чоловіком відкладали на відпочинок влітку. Зателефонувала на роботу, відпросилася на один день, сказала чоловікові, що йому робити вдома.

Вже майже одяглася і в коридорі у дзеркалі побачила своє сіре обличчя, сиве волосся і вицвілі очі і зупинилася.

Сумні спогади спливли в моїх думках.

Так склалося, що бабуся виховувала нас одна. Я сама не розумію чому, але Тоню вона завжди любила більше. І набагато більше. Тоня була схожа на її доньку, нашу маму, а я на батька, якого вона ніколи не любила і не раз докоряла доньці, що та вийшла заміж саме за нього.

Тоня дійсно навчалася краще за мене, вона розумна в дитинстві була. І бабуся вирішила для себе, що раз сестра вчиться краще, що їй і до науки потрібно тягнутися, а мені до праці. Відтоді вся робота була на мені по господарству: хлів, город, плита, все мені.

Тоня вступила вчитися у вищий навчальний заклад, бабуся дуже тішилася, хоча сама теж важко працювала, щоб оплатити її навчання.

Мені так було сумно, що найрідніші люди так ставилися до мене і я вирішила, хоча бабуся і не віддала мене вчитися, а я поїду у місто і буду працювати.

Після вихідних взяла я одну сумку, гроші у мене були відкладені ще з днів народжень і свят, що мені родичі давали і я поїхала в місто.

Недобре згадувати ті дні, які я мерзла на базарі, молоді роки проведені за прилавком, там я і зустріла свого чоловіка, він носив ящики. Він хороша людина, разом з ним ми і на квартиру назбирали і дитина в нас уже є. А в Тоні життя не склалося, повернулася в село.

Бабуся хату на неї переписала, бо мені вже є де жити, так думала вона.

Я знала хустину, подивилася на свою сивину і вирішила, що нікуди не поїду, бо в селі у мене рідні більше немає.

А сьогодні прокинулася і засмутилася дуже. Неспокійно мені на душі. Можливо, потрібно було поїхати?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pikabu.

facebook