Я завжди вважала, що любов – це добре, але її ще треба часом перевірити. А то буває таке: любляться, сходяться, а жити разом під одним дахом не можуть.
Тому коли син одружився, я вирішила зачекати з переписуванням нерухомості, нехай поживуть трохи, притруться, внуків мені подарують, а тоді вже можна буде і думати.
Син одружився 10 місяців тому. Ми родом з селища, а невістка наша з обласного центру.
От тільки батьки їй там житло не забезпечили. А ми своєму синові, нехай і в селі, але ж таки дали будинок! А це в наш час не маловажно.
Кілька років тому не стало батьків мого чоловіка, і вони нам залишили свій будинок.
Дім гарний, півторачка (хто пам’ятає, колись такі будували). Щоправда, там ремонту давненько не було, але хіба це проблема? Місяць роботи, і все супер, аби лише гроші були.
Невістка відразу носом крутила, їй в село переїжджати не дуже то і хотілося, але у неї вибору не було.
Ми хоч, нехай в селі, але будинок запропонували, а її батьки лише руками розвели, мовляв, нічим допомогти не можуть.
Стали син з невісткою жити недалеко від нас (бо ми з мамою чоловіка жили поряд). І я бачу, що свати до них часто приходять.
Проте, я не маю нічого проти, бо розумію, що батькам хочеться бачити, як живе їхня дитина.
Але вчора я сама йшла до сина в гості, і через огорожу випадково підслухала розмову невістки з її мамою.
Сваха обурювалася, що її донька живе в будинку без ремонту, і порадила доньці, щоб та наполягала на тому, аби цей будинок продавати, а кватиру купувати.
Коли я зайшла на подвір’я, вони затихли, і змінили тему.
Але зранку мені зателефонував син, і сказав, що має до мене розмову.
Я вже знала, про що йтиме мова, тому підготувалася.
Як я і думала, син просив мене, щоб я дозволила продати будинок, а за ці гроші вони б спокійно купили б квартиру в місті.
– Сину, – кажу. – Хіба я тобі щось побідне обіцяла? Ми домовилися, що віддаємо вам будинок, живіть в ньому скільки хочете. З часом і так все наше майно стане твоїм, але зараз я не маю наміру продавати будинок. То ж роби як сам знаєш.
Від мене син пішов дуже ображений, сказав, що думатиме про переїзд на знімне житло.
Мене це не турбує, це його життя, і як він вирішить, так і буде.
Ну як він не розуміє, що квартира вже буде придбана у шлюбі, і його дружина автоматично стане власницею половини квартири?
А якщо вони розлучаться, що тоді? Я не нагнітаю, ні, нехай живуть довго і щасливо, але ж всяке буває.
Ну хіба я щось роблю не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
