fbpx
Життєві історії
Вчора у мене був день народження, а діти просто про нього забули. А я цілий день чекала, телефон з рук не випускала, але ні син, ні невістка навіть не згадали. Напевно, я потрібна тільки тоді, коли гроші даю. А коли нічого від мене не чекають, так мене в їхньому житті і немає

– Це ж ким треба бути, щоб не привітати рідну матір з днем народження! В минулому році нехай пізно ввечері, але схаменулися! – ображено розповідає пенсіонерка Орися Іллівна. – Згадали про матір, пізно і по телефону. Син дзвонив, вітаємо, мовляв, мамо, бажаємо здоров’я тобі! Гучний зв’язок включив, там і невістка приєдналася до привітань.

Я, вислухавши привітання, звичайно, не втрималася, кажу, а ще пізніше не могли зателефонувати? Вони почали виправдовуватися, ось, ми тільки з роботи приїхали, додому зайшли, раніше незручно було б розмовляти!

Зате в цьому році – взагалі ні дзвінка, ні повідомлення. Вчора у мене був день народження, а діти просто про нього забули. А я цілий день чекала! Але ні син, ні невістка навіть не почухались!

Прикро, бо чужі люди дзвонили, з минулого, можна сказати, життя – колега колишня, подруга юності, ми з нею останній раз бачилися років двадцять тому. Сусідка зайшла з цукерками, абсолютно стороння людина, але ж згадала якось! Я кілька разів з її дитиною залишалася, грошей не взяла, вона вдячна досі. А діти – ні.

Син Орисі Іллівни одружився п’ять тому, живе з дружиною окремо, на іншому кінці міста, виплачують кредит за квартиру. Гроші на перший внесок дала їм Орися Іллівна. Вона ж допомогла купити в нову квартиру холодильник і пральну машину, віддала дітям на перших порах свою шафу, диван, не кажучи вже про дрібниці типу каструль і табуреток.

– Треба ж було дітям допомогти. Вони і так на ремонт витратилися, – пояснює Орися Іллівна. – Не хочу, щоб кредити зайві набирали. Ні до чого це, вистачить і одного кредиту.

З невісткою відносини у Орисі Іллівни рівні, без особливих емоцій. Дзвонить вона в основному синові, і то нечасто. Намагається не набридати молодим.

– Працюють вони обоє, звичайно, багато, – розповідає Орися Іллівна. Дітей немає, народжувати не хочуть, всі розмови про це обривають. Я вже й не питаю більше. Хоча яка сім’я без дітей?

Зараз Орися Іллівна серйозно ображена на сина і його дружину.

– Я, звичайно, не сподівалася на якесь особливе ставлення до мене. Напевно, я потрібна тільки тоді, коли гроші даю! А коли нічого від мене не чекають, так мене в їхньому житті і немає.

– Орися Іллівна, ну самі ж кажете, діти багато працюють. Запрацювались. Ну забули, буває! Не варто робити далекосяжних висновків. Чекайте, прибіжать з вибаченнями.

– Але ж про свої дні народження вони не забувають. Я б подивилася на них, якби син дружину не привітав, або навпаки. Загалом, я вважаю, що висновки робити треба. Ображена я, словами не передати.

Діти і справді передзвонили на наступний день і відверто зізналися, що запрацювалися і просто забули… У них, виявляється, був важкий день. Але я не розумію, як син міг забути про мій день народження. У нього що, є кілька мам? Ну не можна так поступати з людиною, яка тебе народила. Адже що нам на старості ще треба, як не їхньої уваги і турботи?

Але хіба це поясниш теперішнім дітям?

Фото ілюстративне – pixnio.

You cannot copy content of this page