fbpx
Життєві історії
Вчора було весілля моєї подруги. Я була здивована, дізнавшись, що вона не запросила на свято своїх батьків. Женя соpомилася показати своїх батьків з села такому високоповажному панству. Для мене ця ситуація не нормальна. З цього весілля я пішла швидше

Подруга не запросила на весілля найрідніших.

Моя подруга вийшла заміж. Вчора було її весілля. Я була свідком нареченої. Я здивована. За матеріалами

Ми з Женькою подруги з першого класу. Виросли в одному селищі. Все життя йдемо разом. Після школи вчимося в універі. Майбутні економісти.

Я добре знаю її сім’ю. У неї є старша сестра Ліда. Вона набагато старша за Женю. Років на п’ятнадцять. Живе в Фінляндії, приїжджає додому рідко. Нареченій в якості подарунка прислала грошей, на весілля не приїхала.

Але мова не про це, а про сім’ю. Більше у Євгенії, крім батьків, близьких родичів немає.

Батько Жені, дядя Коля, – класний дядько. Добрий такий, чуйний. Дуже любить дітей. Коли ми були маленькими, він завжди з нами возився. Батьки не пускали нас одних влітку купатися на ставок, і, ясна річ, самі туди не ходили. Нас завжди виручав дядя Коля. Збере нас усіх і поведе на ставок.

Ми купаємося. А він сидить на березі і стежить, щоб ми не запливали в глибину – піклується про нашу безпеку. Потім збере всіх, вишикує, перерахує і дає команду: «По домівках кроком – руш!»

Ми, всі дітлахи з нашої вулиці, його просто обожнювали. Він ходив з нами за ягодами і грибами, взимку допомагав заливати водою крижану гірку. Коротше, був нашим другом. Ми не помічали, що він іноді заїкається. І ніхто ніколи його за це заїкання не дражнив.

Буває, особливо в селі, людей з будь-якими фізичними вадами дражнять. А дядька Колю ні дітвора, ні дорослі не обзивали «заїкою». Дядя Коля все життя пропрацював лісником і досі працює в лісі. Кожну ялинку в лісі знає, кожну осинку. Коли ми стали старші, він приходив до нас в школу і розповідав про ліс, вчив любити і берегти ліс. Ось такий у Женьки тато.

Мама Жені, тітка Рая, теж дуже хороша жінка. Чуйна і добра. Вона працює листоношею. Кожен день їздить до районного центру. Забирає там пошту, а потім розносить її по селу. Всі пенсіонери її дуже люблять. Вона для них – світло у віконці. І пенсію принесе, і комуналку оплатить. А раніше, розповідають, коли не було стільникового зв’язку, до неї всі ходили дзвонити.

У них в будинку був телефон, так як тітка Рая працівник пошти, і всі йшли до них дзвонити, якщо щось траплялося. Ніколи нікому відмови не було, у скільки б хто не прийшов – хоч опівночі, хоч під ранок. Чудова жінка тітка Рая. Про таких батьків, як у Женьки, деякі просто мріють. А як вони люблять Женю – це окрема історія.

Женя – пізня дитина. Коли Євгенія народилася, її батьки були найщасливішими на світі. І досі дуже сильно люблять доньку, готові все для неї зробити. Собі в усьому відмовлять, а їй доставлять щастя. Все, що попросить, куплять і зроблять. Женя це прекрасно знає і користується любов’ю батьків сповна. У неї завжди були найкращі сукні і туфлі, кращі джинси, кращий телефон, все – краще.

Зараз і сестра їй допомагає. Висилає гроші на навчання. Напевно, хтось скаже, що я заздрю. Ні, анітрохи. У мене тато не остання людина в районі. Мені нічого не варто – купити те, що є у подруги, і навіть краще. Мова зараз не про це. Я не про багатство хочу розповісти, а про моральний бік життя …

Отже, про весілля. Про те, що мене здивувало. Женька вийшла заміж за інтелігента в п’ятому поколінні, за внука нашого декана. Хлопчик перспективний. Напевно, ніхто з його родини не хотів йому такої пари, йому готували інше. Але хлопчик взяв і закохався в Женьку. По вуха. Його відмовляли, але він ні в яку: чи Женя, або йду з дому і нікого з вас не знаю. Коротше, дотиснув.

Батьки і дід-професор здалися. Вчора було весілля. Якщо не брати до уваги молодь, це було не весілля, а якийсь консиліум або засідання наукової ради. Велика частина запрошених – професори і кандидати наук нашого університету. Але мова не про них, тут все зрозуміло.

Справа в іншому. Уявляєте, Женя не запросила на весілля єдиних батьків. Вчора я її запитала: «Жень, а де дядько Коля з тіткою Раєю? Вони спізнюються?». І знаєте, що вона мені відповіла? Вона сухо сказала: «Їх не буде». Я спочатку не повірила, думала, що дівчина жартує. А після реєстрації в РАЦСі зрозуміла – не жартує. Вона соромилася показати своїх батьків з села такому високоповажному панству.

Для мене ця ситуація не нормальна. З цього весілля я пішла швидше і ще думаю, чи варто мені продовжувати дружити з такою людиною, як Женька.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook