fbpx
Життєві історії
Вчора Анна за традицією спекла паски, але цей Великдень вона святкувала одна. Мама вже багато років на заробітках в Італії, чоловік теж подався на чужину заробляти гроші. Згадала Анна про самотню стареньку Одарку, взяла найкращу пасочку і пішла до неї

У Анни цього року на самий Великдень день народження, ювілей – сорок п’ять років. Колись вона планувала провести цей день в колі рідних. А вийшло так, що в хаті залишилися двоє – Анна і її семирічний Іванко, молодший син.

В четвер Анна спекла паски і розплакалася. Пасочки цього року вийшли чудовими, жінка напекла їх традиційно багато. Пекла за бабусиним рецептом, який передається з покоління в покоління. Так паску пекла бабуся, так пекла її мама, а тепер прийшла черга Анни. І хоч рецепт вона знала напам’ять з дитинства, все ж зателефонувала мамі, наче щось призабула. Мама через вайбер намагалася максимально пригадати всі тонкощі, тішилася, що донька питає її поради. В очах обох жінок були сльози – одна сумувала в Україні, інша – в далекій Італії.

Мама поїхала на заробітки ще сім років тому, відколи, як не стало батька. Щороку, на Великдень вона поверталася на кілька днів додому, щоб разом з рідними дітьми і внуками відсвяткувати. Але не цього року мама вирішила не їхати додому.

Дивлячись на рум’яні пасочки, які вийшли, як з картинки, жінка почала плакати – їсти їх буде нікому. Згадала, як завжди пекла маленьку, найкращу пасочку своєму старшому синочку, Максиму. Як він чекав на неї, допомагав прикрашати, а потім клав в свій окремий маленький кошик і гордо сам ніс до церкви. Максим вже виріс, поступив на навчання в Чехії, два роки вже там вчиться – тішить успіхами свою матусю. Додому приїхати не встиг, на сімейній раді вирішили, що буде краще, якщо Максим залишиться в Празі.

Чоловік Анни, Олександр, вже три роки, як залишив роботу і поїхав в Іспанію шукати кращої долі. Додому теж не встиг повернутися, тому залишився на чужині. Є у Анни і рідна сестра, яка вже двадцять років з родиною живе в Америці, приїжджають дуже рідко. Колись, в дитинстві, вони були наче нерозлийвода, але доля розвела їх по різних куточках світу.

Добре, що хоч поруч Іванко. Анна народила його, коли жінці було тридцять вісім, а старшому Максиму минуло чотирнадцять. Не вагалася жодної хвилини, відразу вирішила народжувати. Тепер має радість в домі – Іванко не дає мамі сумувати. Та й коли є турбуватися про кого, завжди легше жити.

Анна дуже любила батька, але страшна хвороба забрала його сім років тому. Батько був для неї авторитетом. Згадала і гаряча сльоза покотилася по її щоці. Запалила в хаті свічку – помолилася за душу батька. Знову глянула на паски – що з ними робити? І тут згадала Анна про тітку Одарку. Старенькій вже за вісімдесят, вона давно вже самотньо живе на краю села. Від цієї думки Анна наче ожила, схопила найкращу паску і побігла в бік лісу. Жінка сиділа під хатою, грілася на весняному сонечку.

– Тітко Одарко, візьміть пасочку. От я напекла, а їсти ж то нікому.

Бабуся встала, привіталася, взяла пасочку. Було видно, як по її змощеному, але світлому обличчі скотилася сльоза вдячності. Не зважаючи ні на що, Великдень таки буде, допоки в людських серцях живе любов і надія…

Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page