Для моєї дружини гроші завжди були на першому місці. З початку нашого подружнього життя Леся картала мене, що я мало заробляю, і що їй потрібно більше.
Справа в тому, що до грошей моя дружина звикла, бо її мама-заробітчанка висилала їй чималі суми з Італії. До заміжжя Леся практично ні в чому собі не відмовляла – мама давала їй гроші на всі її забаганки.
До того, як ми одружилися, я навіть не уявляв, що це стане такою проблемою.
Я працював на роботі, заробляв щось, але прийти і дати дружині 1000 євро в місяць, як це робила її мама до нашого весілля, я не міг.
Леся постійно говорила, що я її погано забезпечую, що тих грошей, які я приношу, ні на що не вистачає. Вона казала, щоб я щось думав, а якщо ні – то думати буде вона.
Так тривало 5 років, а потім вона теж зібралася їхати на заробітки до своєї мами.
Теща замість того, щоб нарозумити дочку залишитися в сім’ї, навпаки, стала кликати її до себе.
Важко сказати, чого моїй дружині не вистачало.
Як на мене, жили ми не так вже й погано, у нас була двокімнатна квартира, яку подарували нам мої батьки, ми обоє працювали.
Я був впевнений, що по легенько, з часом, ми всього досягнемо разом.
Проте Леся мріяла про власний будинок за містом і про автомобіль.
Вона хотіла, щоб я їхав на заробітки, але я не хотів залишати свою роботу, адже я працював по спеціальності, з перспективою кар’єрного росту.
Ще кілька років, і я б заробляв не менше, ніж на заробітках за кордоном.
Та чекати моя дружина не хотіла, тому вирішила, що поїде заробляти сама. Леся завжди повторювала, що жити треба зараз, а не відкладати життя на потім.
Я не відпускав дружину, але слухати мене вона не стала.
В Італії Леся була чотири роки. Всі зароблені гроші вона відкладала, тому повернулася з великою сумою грошей.
За цей час я теж щось склав. І теща нам додала кілька тисяч євро.
Нарешті ми купили будинок, про який так довго мріяли. Згодом у нас народилася донечка, ми були щасливі.
Але щастя наше тривало доти, поки одного разу я випадково не дізнався, що на заробітках дружина мені зрадила.
Розлучення було важким. Леся плaкала, просила зрозуміти, адже ми чотири роки жили окремо.
Благала її пробачити, переконувала мене, що все це несерйозно, на чужині всяке буває, доводила, що досі любить лише мене одного.
Але у мене такий характер, що пробачити я не зміг, ми розлучилися.
Намагаюся жити і почати все спочатку. Але я навряд чи можу назвати це в повній мері життям.
У мене є робота, є рідні і близькі люди, друзі, але тепер мені дуже важко ще комусь повірити.
Я думав і намагався розібратися чому все так вийшло, але придумати нічого не зміг. Та й навіщо пояснювати зраду, дружина зрадила найсвятіше, переступивши через сім’ю.
Друзі і родичі мені кажуть, що я сам винен, мовляв, треба було самому їхати на заробітки, а не відпускати дружину.
Але ж хто знав, що все так недобре закінчиться?
Будинок, який ми будували разом, ми і досі не можемо поділити, адже я теж вклав в нього чимало своїх грошей, а теща з дружиною мене переконують, що мені в ньому нічого не належить.
Леся не перестає сподіватися, що мені перейде, я її пробачу і ми знову будемо жити разом.
Але я так не думаю, тому що не бачу нашого майбутнього. Хоча донечки нашої мені шкода.
І хоч мені дуже сумно і самотньо, та я переконаний, що все що не робиться – робиться на краще.
Леся щодня просить мене подумати, каже що давно все зрозуміла, і що дуже кається, а я не можу її пробачити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
