Криза якась у мого Миколи, чи що, не знаю навіть як все це й описати, – розповідає про свого чоловіка 43-річна моя знайома Василина. – Все йому не те й не так. Ходить чоловік похмуріше хмари, з весни він вже такий. Заявив тут мені якось, уявляєш – відчуваю, каже, я вам потрібен лише через гроші. Ось же ж. Я ледве змовчала йому на це, щоб не сказати – звичайно, через гроші, не через красу ж твою неземну? Сам би подумав! Троє дітей в нашій сім’ї, все ж. Я їх тепер одна ставити на ноги повинна, чи як?
Василина вийшла заміж у 17 років тому за Миколу з великого та щирого кохання, і не лише з цієї причини: вже через пару місяців після весілля у них з’явилася перша дитина.
Микола тоді, відчуваючи свою серйозну відповідальність, набрав підробітків та взявся за забезпечення сім’ї. Василина створила йому всі умови: повністю взяла на себе дитину та побут.
– Я не лише готувала, прибирала та колихала сина ночами, – розповідає молода жінка. – Але і розетки прикручувала, люстру сама нову чіпляла, крани ремонтувала, всі проблеми вирішувала по можливості сама в домі. Миколу свого не обтяжувала нічим. Удома він лише відпочивав після роботи.
Згодом батьки, віддавши останнє, допомогли їм купити невеличку квартиру, стало простіше жити, легше. Микола працював тепер уже без підробітків, на одному місці, але з ранку до ночі. Виходив з дому вранці, приходив дуже пізно.
Згодом у них з’явилася донька, потім – так вийшло – майже відразу ж ще один син. Поки діти були маленькі, Василина була вся в них. Садочки, вироби, дитячі майданчики, поліклініки, школа, гуртки.
– Напевно, я сама винна в тому, що чоловік тепер відчуває себе непотрібним в родині, – зітхає з сумом Василина, сумно згадуючи всі дрібниці сімейні. – З самого початку взяла все на одну себе та все тягну, всі проблеми вирішую одна. У вихідні забирала дітей та йшла на вулицю на декілька годин – щоб чоловік після роботи поспав і відпочив добре, йому ж треба відпочити. Вечорами шикаю на дітей – тато втомився, відчепіться від нього, не заважайте, ідіть до себе. Гуляти, в кіно, на майданчик, на ранок – завжди тільки я, навіть у вихідні дні.
Зараз дітям Василини і Миколи дітям 17, 12 і 11 років, і з батьком у них, по суті, ніяких добрих відносин. Він не уявляє, про що навіть з ними говорити йому, що взагалі можна запитати, як провести час. Чужі люди вони тепер між собою зовсім.
А декілька років тому Василина вийшла на роботу, але заробляє зовсім небагато вона. На ній, як і раніше весь побут сім’ї – магазини, готування, школа, прання-прибирання, а також різний дрібний ремонт. Микола не робить у будинку нічого. Прийде з роботи, поїсть собі просто – і в інтернет.
– Переписується там про те, що в сім’ї його ніхто не любить! – з нерозумінням і сумом каже Василина мені. – Я сама якось все це побачила. Каже, я для своєї родини як гаманець на ніжках, на тому й все.
Особливих почуттів до Миколи Василина давно вже не відчуває, але про розлучення, навіть гіпотетично, не хоче й думати. Нехай спочатку допоможе чоловік підняти дітей на ноги, а потім йде на всі чотири сторони, якщо йому не подобається жити з нею. Аліменти проблему не вирішать в сучасному світі.
Он, на старшого, якщо що, аліменти платити залишилося всього нічого, а справжні витрати з ним лише починаються: на майбутній рік треба кудись вступати навчатися, вчитися довго.
А там і молодші діти приспіють і усіх на ноги потрібно поставити самій. Незважаючи на рік різниці у віці, навчаються вони у Василини в одному класі. А це значить, попереду подвійні витрати на навчання у вузах. На все це, по-хорошому, треба починати відкладати вже зараз.
Василина не розуміє, чи це вона сама зробила чоловіка “тільки гаманцем”, або він сам став таким? Не знає, чи варто зараз розлучатися. Чи краще жити з чоловіком, адже у неї троє дітей і про них теж потрібно думати, щоб з батьком жили?
Фото ілюстративне.
