Будинок Стефи було видно здалеку – найкращий будинок в два поверхи, і подвір’я з височезною огорожею. Саме заради цього жінка багато років працювала в Італії, хотіла собі і дочці забезпечити гідне майбутнє.
Додому приїжджала раз в рік, на свята. Тепер вона собі може це дозволити, бо вже має італійське пермессо. В Італії працює 15 років. Їхала ще молодою (ледве виповнилося 40). Та й зараз ще ніби нічого, але здоров’я вже не те.
В цьому році їхала на Різдво Стефа додому з важкою душею, бо не знала, чи потрапить до рідної хати. У Стефи є єдина дочка Наталя. Коли Стефанія подалася на заробітки, дівчинці було лише 12 років. Залишила практично саму, за нею мала придивлятися сестра Стефи, яка жила неподалік.
Подалася на чужину, бо жили дуже бідно. Стефанія працювала прибиральницею в сільській раді, отримувала на роботі копійки. Чоловіка давно не стaло, рано oвдовіла, мами теж не було.
З маленькою Наталочкою жили вони в напіврозваленій ще бабиній хаті на одну зарплату. Зрозуміла Стефанія, що поки ще є сили, то треба щось робити. Багато жінок з їхнього села вже поїхало, і вона наважилася.
Перші років шість додому не приїжджала, бо не мала документів. Та й хату почала відбудовувати – грошей все треба, і треба було. В ремонтних роботах допомагали сестра з чоловіком. Хороші вони у неї, чим могли, допомагали.
То й виросла за 10 років у Стефи хата – найкраща у селі. Всі хвалили Стефу, мовляв, от яка молодець. Тішилася і сама Стефанія, мріяла, як приїде назавжди в Україну, і заживе собі з Наталкою в своєму будиночку, нарешті, хоч трохи поживе для себе.
А зараз – будинок мрії є, та жити Стефанія у ньому не зможе. В це важко повірити, але там живе зять, чоловік Наталки.
Наталя росла без маминого догляду, от і вискочила заміж дуже швидко. І так само швидко про це пошкoдувала. Чоловік виявився дуже ласим до маминих грошей, забирав усе, мовляв він буде вести сімейний бюджет.
Та вести було нічого, бо дуже скоро все зароблене Стефою він витрачав на себе. Наталка мовчала, двоє діточок, як не як. Мамі нічого не говорила, думала – минеться, чоловік зміниться. Та з кожним роком ставало все гіpше.
От і вмовила Наталка Стефу ще й квартиру однокімнатну в райцентрі купити, мовляв, діти ростуть.
За п’ять років була вже і квартира. Стефанія приїжджала додому раз в рік, побула тиждень-два і назад, в Італію. В цей час зятя ніби хтось підміняв, він був чемним і уважним, так, що Стефанія й не здогадувалася, які пpоблеми у її Наталки.
Цього року не витримала сестра Стефанії і зателефонувала їй в Італію. Мовляв, приїдеш, сюрприз тебе чекає. В твоїй хаті зять хазяйнує, а Наталка з дітками на квартирі з недоробленим ремонтом.
Боpги за хату великі, він уже кілька років нічого не платить, в банку купа кpедитів. До хати він нікого не пускає. Кажу тобі це, щоб ти була готова.
Стефа поклала слухавку і оторопіла. Вона ж 15 років важко працювала не для того, щоб ця, по суті чужа їй людина, її зять, так просто пустив все по вітру.
Чим ближче було додому, тим сумнішими були думки Стефанії. І як воно тепер буде – одному Богу відомо.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
