Я поїхала зі свого села в місто, ще коли була зовсім молодою. Спочатку навчалася в місті, а згодом і роботу знайшла.
Моя рідна сестра Олена залишилася жити з батьками в селі, вони якось завжди більше горнулися саме до неї, тому коли я поїхала, усі щасливі були.
Мої батьки мені, особливо, ніколи нічим не допомагали, ще й не втомлювалися мені щоразу пояснювати мені те, що я вже сама працюю, непогано заробляю, сама себе чудово можу забезпечити, а сестра лише училище закінчила і в селі заробляє мало, якщо рівняти з моєю зарплатою. Мамі було не пояснити, що мені не лише грошей потрібно від рідних людей.
Я сама теж у батьків ніколи не просила, не можу сказати, що вони мене не любили, ні, вони любили мене, як свою рідну доньку, але душа їх лежала до моєї меншої сестри Олени.
Згодом тата не стало і мама все більше горнулася до своєї молодшої доньки, але не до мене, вона знала, що я відкладаю гроші, вже зібрала чималу суму і планую купити в майбутньому собі житло.
Це вже зараз я знаю, а тоді мені ніхто не розповідав, що мама свою хату саме тоді, якраз в ті часи, тихенько оформила на Олену, дуже хвилювалася про її майбутнє, бо знала, що я буду жити в місті і матиму своє житло.
Згодом Олена вийшла заміж за місцевого тракториста і вони поїхали в Німеччину на заробітки.
Чоловік Олені попався дуже хороший та працьовитий, він там добре заробляв і вони вже там живуть непогано, сестра швидко розбагатіла і вже планують купувати житло.
Вона багато тепер про це говорить, що в Україну вони повертатися зовсім не хочуть, а тим паче зараз, чоловік хоче краще за кордоном сидіти. Та й за всі ці роки закордонного життя Олена в селі була всього лише декілька разів, до мами я приїжджала щомісяця. Вона постаріла дуже, осунулася, їй вже важко самій все робити, це все дуже добре видно по ній.
А цього року я таки купила собі квартиру на яку відкладала гроші так багато років. На жаль, моє особисте життя не склалося, така доля у мене, але я маю тепер свій власний дах над головою і заощадження, маю впевненість в завтрашньому дні, хоча зараз часи непрості і люди в Україні самі не знають добре, яке в нас буде найближче майбутнє.
Тепер, коли я маю власне житло, мені родина з села телефонує, щоб я забрала маму до себе, все одно живу сама, чоловіка і дітей немає, можу й за мамою доглядати, та й веселіше вдвох буде.
Родичі всі дуже добре розуміють, що Олена в село ніколи не повернеться жити, але виправдовують її, вона вже чекає дитину, скоро у них буде малюк, а працює один чоловік.
Я люблю свою маму, але не хочу її брати до себе, адже хоч зараз хочу пожити трохи в спокої, відпочити, поїхати в санаторій. Мама останні роки про мене зовсім не дбала, лише за сестру молилася Богу.
Мені теж образа на душі залишилася. Хіба я маю доглядати маму тільки через те, що на мене образиться вся родина?
Родичі вже відвертаються від мене. Як мені правильно вчинити, як донести до них, що сестра має маму доглядати, а не я?
Фото ілюстративне.
