У мене є дві сестри і брат, я – найстарша, і все життя ми собі жили дуже дружно.
22 роки тому у віці 50 років я поїхала на заробітки в Італію, згодом я забрала туди ще свою середню сестру.
Молодша сестра, Марійка, залишилася вдома, бо мала ще маленького сина, і не хотіла залишати дитину саму.
Але потім так сталося, що моя сестра Марія сильно занедужала, ми з середньою сестрою висилали їй найдорожчі ліки, оплачували найкращих лікарів, але нічого не допомогло.
Згодом сестра злягла, і її чоловік був змушений розрахуватися з роботи, щоб доглядати її.
Тоді ми з сестрою домовилися, що по черзі будемо висилати йому гроші, щоб вони мали за що жити.
Чоловік Марії, Василь, хороший господар, у нього і в будинку, і навколо будинку все як на картинці – чисто і охайно.
Доглядав Василь нашу сестру майже сім років, і весь цей час ми висилали йому гроші. Я вважала, що це правильно, адже він залишився без роботи.
До того ж, наша сестра свої останні роки була доглянута і в надійних руках, якби ми найняли доглядальницю, чужа людина так би про неї не подбала.
А коли наш племінник, син Марії і Василя, виріс, ми з сестрою скинулися і купили йому однокімнатну квартиру.
Просто своїх дітей ми житлом забезпечили, і були впевнені, що якби наша сестра була жива, вона б теж так зробила б, а так ми зробили це за неї, бо вважали це своїм родинним обов’язком.
Після того, як не стало сестри, Василь довгий час був один, і аж тепер він знайшов собі жінку, та боявся нам зізнатися, тому і не приводив її додому.
На Різдво я завжди приїжджаю в Україну, збираю своїх дітей і внуків, завжди кличу і Василя з племінником.
А в цьому році Василь на моє запрошення не відгукнувся, пояснив, що не прийде, бо має справи.
Тоді я сама 8 числа пішла до нього в гості, і побачила, що він не один.
З ним була Тамара, гарна така жіночка. Вони вже довгенько разом, але Василь боявся нам про це сказати, думав, що ми образимося на нього.
Але ображатися на Василя нам точно нема за що, він був дуже хорошим чоловіком для нашої сестри, а те, що так сталося, не його вина – свій обов’язок він виконав до кінця, і то дуже гідно.
Вважаю, що Василь має право хоч на старості пожити для себе, і про це я йому прямо і сказала.
Він дуже зрадів, каже, що йому наче камінь з душі хтось зняв.
З Тамарою я навіть за ці кілька днів подружилася, вона хороша людина, нехай живуть в мирі.
Коли я вже йшла додому, Василь сказав, що йому дуже незручно переді мною, адже я стільки років висилала йому гроші.
Я йому сказала, щоб він про це забув, бо робила я це від щирого серця, адже це мої найближчі і найрідніші люди.
А як я могла зробити по-іншому?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.