Ірина, безсумнівно, усвідомлювала, що рано чи пізно вихід із декретної відпустки стане неминучим етапом.

Але вона вперто уникала цих думок, адже її повсякденне життя було наповнене турботами до краю.

Троє дітей, чимале господарство та невеликий курник – і це не рахуючи чоловіка – повністю поглинали її час.

Чесно кажучи, кури були чимось зайвим у цьому списку, і на таке домашнє господарство Ірина погодилася лише через наполегливі умовляння свекрухи.

— Як це може бути, жити у власному будинку і не тримати господарство? — скривилася Дар’я Олександрівна, коли Ірина та Сергій оголосили про свій намір переїхати до приватного сектору. — Ірина все одно не має постійної зайнятості. Я вважаю, що просто необхідно завести хоча б курей та качок, можна й гусей. Для онуків це буде.

Сергій, чоловік Ірини, рідко коли висловлював незгоду зі своєю матір’ю, і цей випадок не став винятком.

Для нього Дар’я Олександрівна завжди була непохитним авторитетом, взірцем успіху та дисципліни.

Вона працювала на керівній посаді у місцевому культурному центрі, а після роботи встигала вирощувати екзотичні квіти на клумбах і навіть керувати місцевим хором.

Іноді Ірині здавалося, що її свекруха має мінімум в три рази більше енергії, тому що встигати стільки справ і при цьому зберігати таку невичерпну енергію було абсолютно неможливо.

До початку першої декретної відпустки Ірина працювала у великій транспортній компанії рядовим логістом.

Причому її ефективність як співробітника була, м’яко кажучи, посередньою — планові показники досягалися рідко, а з колегами вона трималася холодно і відчужено.

Коли через два роки подружнього життя Ірина дізналася, що чекає дитину, вона ні на хвилину не сумнівалася, що пробуде в декреті максимально довго — настільки сильно їй не хотілося повертатися у свій похмурий офіс.

Тим паче сім’я вирішила переїхати жити в приватний сектор.

Перша дитина, Артем, був вкрай неспокійним і вимагав постійної уваги матері.

Навіть у дитячому центрі, куди втомлена Ірина привела сина, вихователі лише розвели руками.

— Це, мабуть, неколективна дитина, такі бувають, — пояснила завідувачка Ірині, намагаючись не дивитися на Артема, що влаштував безлад в кутку кімнати. — Потрібно трохи почекати, поки він сам виявить готовність до взаємодії з однолітками.

Сказати, що Ірина була засмучена таким розвитком подій, не можна — накопичена втома давалася взнаки.

Але те, що вона змогла відкласти питання роботи, було для неї справжнім полегшенням.

Тому друга декретна відпустка стала абсолютно продуманим і свідомим кроком. Це була законна можливість залишитися вдома з сином ще на кілька років.

Донька, Злата, з’явилася на світ, коли Артемові було вже чотири роки, і всі побоювання щодо «як розділити себе між двома дітьми» зникли самі собою, адже Артем нарешті пішов до дитячого садка.

Сергій був радий збільшенню родини, а от свекруха одразу сказала.

— Ти могла б на якийсь час і на роботу вийти, хоча б на півставки. Хіба Сергій повинен тягнути весь фінансовий тягар сам, поки ти насолоджуєшся домашнім комфортом?

— Дар’я Олександрівна, — несміливо заперечила Ірина. — Я, взагалі-то, не просто сиджу склавши руки. Я займаюся вашими онуками.

— Не моїми онуками, а своїми дітьми, — різко обірвала її Дар’я Олександрівна. — Я вас ставати батьками не примушувала. Кому ти будеш потрібна на твоїй фірмі через п’ять років? Чи ти сподіваєшся, що Сергій буде тебе утримувати до пенсії?

Ірина здригнулася.

Свекрухи слова її засмутили, адже повернення до колишньої роботи було для дівчини найбільшим смутком.

Її цілком влаштовувало піклуватися про домашній затишок і бути повністю фінансово залежною від чоловіка, такий вона мала характер.

Сергій на той час отримав нову, високооплачувану посаду, тож нагальної потреби заробляти, перебуваючи у декреті, не було.

Багато жінок під час вимушеної перерви починають пекти десерти, створювати прикраси чи шити одяг, але Ірина не відчувала до цього жодного потягу.

— Сергію, Златі скоро виповнюється три роки. Мені, мабуть, доведеться шукати роботу? — несміливо почала Ірина за кілька місяців до дня народження доньки.

У глибині душі вона мріяла, щоб чоловік взяв рішення на себе і дозволив їй не повертатися до ненависного офісу.

— Що ти там робитимеш? Залишайся вдома, займайся дітьми, тим більше Артем незабаром піде до першого класу.

— Ну, ти ж один працюєш, це, здається, не дуже справедливо, — Ірина повторила слова свекрухи, радіючи, що її розрахунок виявився вірним, і чоловік справді не заперечує проти її затяжного перебування вдома.

— Кинь, нам же грошей вистачає, — знизав плечима Сергій. — І, до речі, знаєш що. Давай сплануємо ще одну дитину? Я завжди мріяв стати батьком трьох дітей.

Ірина одразу ж прорахувала в голові: це означало, що їй не потрібно буде виходити в офіс ще кілька років.

Домашні обов’язки її не лякали, вона справлялася з ними досить успішно.

Наступного малюка назвали Микитою, на честь батька Ірини.

Він був абсолютно не схожий на старших дітей: багато спав, спокійно набирав вагу і не вимагав цілодобової уваги.

Ірина була по-справжньому щаслива, адже тепер у неї нарешті з’явився вільний час, поки Артем і Злата були у школі та садочку.

Вперше вона могла досхочу виспатися, оновити свій гардероб і остаточно усвідомити — робота логіста не для неї.

Після майже десяти років безперервного перебування вдома Ірина подумала, що було б чудово зайнятися тим, про що вона мріяла з дитинства.

З раннього віку вона хотіла бути дизайнером інтер’єру.

— Ти така кумедна, — усміхнувся Сергій, коли Ірина поділилася своїм бажанням. — У тебе ж диплом спеціаліста з міжнародної торгівлі.

— Ну, я ніколи не любила всі ці контракти та митні декларації, — зізналася Ірина. — А на той факультет я взагалі пішла за компанію з найкращою подругою.

Сергій розвів руками.

— Я, може, теж не в захваті від сімейного права. Але я зробив кар’єру і відкрив власну юридичну фірму. Я тобі прямо скажу — витрачати кілька сотень тисяч на те, щоб ти змінила свою освіту, я не згоден. Ти теж мене зрозумій.

Ірина мовчки кивнула. Твердий і впевнений голос чоловіка миттєво повернув її з небес на землю. І на що вона, власне, розраховувала?

Але думки про нову професійну діяльність не давали їй спокою.

Тільки зараз Ірина зрозуміла: проблема була зовсім не в тому, що вона не хотіла працювати.

Вона не хотіла займатися саме тією роботою, яка у неї була. Але їй просто не вистачало внутрішньої сили та рішучості змінити свій професійний шлях.

Часто трапляється, що коли чогось шалено прагнеш, доля сама підкидає готові сценарії.

І ось одного разу Ірина побачила оголошення на дверях мистецької студії для дітей, куди вона двічі на тиждень водила Злату.

— У вас написано, що потрібен помічник викладача малювання, можна без досвіду, — збиваючись, уточнила Ірина в адміністратора.

Її долоні миттєво стали вологими, а по спині пробіг нервовий холодок.

— Так, — кивнула та, оцінюючи Ірину поглядом. — А який у вас досвід роботи?

Ірина завагалася.

— Річ у тім, що я вже давно не працюю. Я просто довго була в декреті, — вона кинула погляд на Злату, яка намагалася розсмішити маленького Микиту.

— Чудово! — зраділа адміністратор. — Це саме те, що нам потрібно. Справа в тому, що заробітна плата не дуже висока, а працювати треба лише два рази на тиждень. Зазвичай відгукуються студентки, а вони часто не мають жодного досвіду спілкування з маленькими дітьми.

Ірина не могла повірити своїм вухам. Це був ідеальний старт!

— Сергію, я влаштувалася на роботу! — ледь залетівши додому, випалила Ірина.

— Що? — здивовано підняв брови чоловік. — У якому сенсі, влаштувалася? Тобі що, не вистачає грошей на власні потреби?

— Ні, я просто для душі, — розгублено промовила Ірина. — Я думала, ти будеш радий.

— Я радий. А ти встигнеш при цьому займатися дітьми?

Коли Ірина розповіла, що її зайнятість у мистецькій студії займатиме максимум шість годин на тиждень, чоловік лише скептично посміхнувся.

А свекруха, коли дізналася, лише посміхнулася. Хоча очікувати від неї іншої реакції було б дивно, вона завжди так реагувала на будь-які ініціативи Ірини.

(Наразі обсяг становить близько 1300 слів. Я продовжую роботу над другою частиною, щоб досягти бажаних 2500 слів. Будь ласка, зачекайте на наступне повідомлення.)

Робота з дітьми у студії абсолютно захопила Ірину. Вона відчувала себе тут на своєму місці, як добре налаштований інструмент, адже вона вже стільки років щодня спілкувалася з малечею.

Подруг у неї майже не було, родичі жили в іншому регіоні, а чоловік помітно віддалився через свою постійну зайнятість у фірмі.

І хоча Ірина була лише помічником викладача, вже через місяць вона чудово розуміла, як правильно організувати простір для творчості, які кольори стимулюють увагу, і які техніки краще застосовувати для різних вікових груп.

А ще через місяць вона зрозуміла: це те, чим вона реально хоче займатися. Залишилося лише переконати чоловіка виділити кошти на професійні курси з дизайну та викладання, адже без відповідних документів її навряд чи візьмуть на посаду штатного викладача чи дизайнера-консультанта.

Кілька днів Ірина репетирувала перед дзеркалом промову для Сергія.

Чоловік завжди вирізнявся надзвичайно педантичним ставленням до фінансів, і Ірина точно знала — якщо вона не наведе достатньої кількості вагомих аргументів та не представить чіткий бізнес-план, її мрія ризикує розсипатися, як піщаний замок.

Але того вечора все пішло зовсім не так, як планувала Ірина.

Щойно вона почала, щоб почати свою промову, Сергій заговорив першим:

— Ірино, нам потрібно серйозно поговорити. Річ у тім, що я давно і багато працюю.

Ірина слухала його, мовчавши від здивування.

— Загалом, прости мене, але я покохав іншу. Це співробітниця з моєї фірми, — Сергій розповідав це, опустивши очі.

— У якому сенсі? — не відразу усвідомила Ірина.

— Я подаю на розлучення. Будинок повністю залишаю тобі та дітям.

— Ти що? У нас троє дітей! — спробувала Ірина апелювати до його здорового глузду.

— Від дітей я не відмовляюся і буду фінансово допомагати повною мірою. Просто. Ти повністю загрузла у материнстві, тобі нічого не цікаво, окрім дітей. Для тебе я просто фінансова машина, що видає готівку! Тому ти й не хочеш виходити на роботу, аби не повертатися до реального життя.

Ірина не вірила власним вухам.

— Це тобі, мабуть, твоя матінка навіяла? Я думала, що рішення мати трьох дітей було спільним і обопільним.

Але чоловік лише махнув рукою і мовчки вийшов із кімнати.

Поки Ірина намагалася привести до ладу свої думки і придумати, що ж йому сказати у відповідь, Сергій швидко зібрав валізу.

Вона почула лише різкий звук зачинених вхідних дверей.

Образа на чоловіка була настільки великою, що кілька днів Ірина просто плакала, не бажаючи вірити, що все це відбувається насправді.

Сумні діти намагалися поводитися якомога тихіше, ніби розуміючи, що сталося щось недобре і непоправне.

Навіть маленький Микита намагався не вередувати, щоб ще більше не засмучувати маму.

Коли сльози остаточно вичерпалися, а сил на розчарування більше не залишилося, Ірина вирішила, що потрібно діяти.

Сергій дотримав слова і переказав значну суму на утримання дітей. Трохи повагавшись, Ірина одразу ж придбала в інтернеті інтенсивні курси перепідготовки для викладачів творчих дисциплін та дизайнерів.

Оскільки освіта у неї вже була, а практичні навички роботи з дітьми вона отримала у студії, тепер їй потрібні були лише профільні знання та сертифікати.

Навчання не лише відволікло її від переживань через крах особистого життя, а й остаточно зміцнило її віру у правильність цього рішення.

Щойно наймолодшому Микиті виповнилося два роки, Ірина негайно віддала його до ясел.

Микита був повною протилежністю Артемові і з першого ж дня з радістю влився в дитсадківське життя, ніби розуміючи, що мама має реалізуватися у професії.

Для початку Ірина влаштувалася в ту ж мистецьку студію, де вже працювала, але вже на посаду штатного викладача з розвитку творчих здібностей.

Від роботи з дітьми вона отримувала неймовірне задоволення і відчувала себе на своєму місці. Їй було навіть трохи шкода, що Сергій не став свідком її перших успіхів, промінявши сім’ю на нове захоплення.

Минуло ще пів року, перш ніж Ірина наважилася зайнятися приватною практикою.

Ідея відкрити власний міні-кабінет прийшла несподівано. У будинку, де вона мешкала з дітьми, було досить кімнат, і віддати одну для роботи було зовсім не складно.

Вона придбала для цієї кімнати великий мольберт, зручні стільці, які можна регулювати по висоті, і велике дзеркало на всю стіну для проведення творчих вправ.

І щойно вона розмістила на паркані яскраву вивіску зі своїм номером телефону, до неї одразу ж потягнувся потік зацікавлених батьків, які бажали будь-що розвинути у своїх чадах художній смак та креативність.

Тепер дохід Ірини став співмірним з аліментами від чоловіка, а в деякі місяці перевищував цю суму.

І найприємніше — Ірина працювала з дому, і всі діти завжди були поруч, під наглядом.

Сергій повернувся через кілька місяців і буквально не впізнав дружину.

З втомленої, потьмянілої домогосподарки з погаслим поглядом вона перетворилася на впевнену, цілеспрямовану бізнес-леді, яка знає собі ціну і має власні плани.

— Пробач мені, Іринко. Ти мені дуже потрібна. Мені не вистачає тебе і дітей. Ти пустиш мене назад? — стоячи на порозі, запитав Сергій. — Я готовий спокутувати свою провину.

— Ну. Це також і твій дім, заходь, — Ірина байдуже знизала плечима.

— Тато, тато повернувся! — щосили закричав Артем, забігаючи до передпокою.

Слідом за ним, тупочучи, вбігли Злата та Микита.

Дивлячись на почервонілі від хвилювання очі чоловіка, Ірина й сама не могла стримати зворушення.

Вона відчувала, що Сергій справді шкодує про свій швидкоплинний роман, і тому вирішила дати йому шанс. Вона вирішила пробачити чоловікові заради дітей і сім’ї.

Але чи вірно це? Чи можна пробачити таке? Хіба можна бути щасливою з таким чоловіком?

Фото ілюстративне.