fbpx
Життєві історії
В той день я повернулася з роботи дуже втомлена і голодна, а чоловік сказав, що вдома є пельмені, але не здогадався навіть воду поставити, щоб їх заварити. Тепер коли чоловік повертається додому пізніше за мене, я намагаюся, все-таки, навести в квартирі порядок і накрити на стіл. Я тепер добре розумію чоловіків

До народження дитини у нас з чоловіком було чудове сімейне життя. Перші пів року після народження дитини теж все було чудово, дитина була спокійною.

Просидівши безвилазно рік вдома, я відчувала себе матір’ю-героїнею. За плечима університет, певний досвід, успішна кар’єра, насичене життя, і щастя, яке відчуваєш від спілкування з малюком, ні з чим не порівняти. Давид працював за десятьох, щоб ми з Анночкою ні в чому не знали відмови.

Правда, по дому він мені нічого не допомагав, а тільки говорив, що не так. Але він міг би увійти в моє становище, а не висловлювати свої невдоволення з приводу розкиданих по квартирі речей і наспіх приготованої вечері з напівфабрикатів. Що мене дратувало, так це його неодмінно підняті брови.

Я поспішно говорила: «Давай, пельмені зваримо». Чоловік зітхав. Та ще іноді згадував, які я раніше готувала борщі, м’ясні запіканки і сирники. В один прекрасний день я обурилася: «Чим ти незадоволений? Тобі смакоту подавай». Давид образився і заявив мені: «Я працюю, як віл. І немає нічого дивного в тому, що я хочу ввечері прийти в чисту квартиру і повечеряти».

Мене це ще більше зачепило: «Тобі, напевно, здається у тебе найскладніша робота, а я тут цілий день нічого не роблю. Спробував би кілька днів побути на моєму місці, а я б на тебе подивилася».

Давид, не підвищуючи голос, спокійно сказав: «Може, ти забула, але я кілька разів залишався з Анночкою на цілий день. І нічого особливо і непосильного в домашньому господарстві я не помітив, вже вибач». Чути це було дуже прикро. Я грюкнула дверима і вийшла на вулицю. З цього дня атмосфера в нашому будинку поступово почала загострюватися.

Несподівано у мене з’явилася можливість один раз в тиждень ходити на роботу. Все складалося якнайкраще, я могла вдихнути трохи повітря забутого вільного життя. Ми домовилися, що допомагати нам буде свекруха. Але, не встигнувши насолодитися першою радістю, свекруха подзвонила і сказала, що захворіла. Давид погодився зателефонувати на роботу і взяти відгул.

Вранці я дістала забуті туфлі на підборах, одягла їх, походила по кімнаті і зняла. Коли всі рекомендації були підготовлені, список заборонених для дитини продуктів прикріплений до стіни, а розетки закриті, я поцілувала сім’ю і вийшла з дому. Назад поверталася вже втомлена і голодна. Хотілося скоріше обійняти їх, що-небудь проковтнути і впасти на диван. Не встигнувши відкрити двері, я з радістю почула дитячий сміх. Коли увійшла в квартиру, як ви думаєте, про що я подумала в першу чергу?

«Ну чому в кімнаті такий бардак? Адже сиділи ж цілий день вдома, невже не можна було трохи прибрати». Але я знайшла в собі сили розцілувати дочку і чоловіка. Давид тут же почав розповідати, як Аня ні в яку вдень не хотіла спати, як вивалила на підлогу всі кухонні каструлі і сковорідки, як розмалювала фломастерами стіну в дитячій.

Чоловік запропонував нагодувати мене пельменями, а мені хотілося плакати від голоду і образи. Ну добре, хай пельмені, але можна було їх уже почати варити. Навіть стіл після обіду не протерли. І тепер замість того, щоб сісти і розслабитися, я була змушена відразу підключитися до домашніх справ.

Відтоді пройшло багато часу, і я працюю вже на всю котушку. Але в ті дні, коли чоловік повертається додому пізніше за мене, я намагаюся все-таки навести в квартирі порядок і накрити на стіл. Я тепер добре розумію чоловіків.

Фото ілюстративне – shutterstock.puzzlepix.

You cannot copy content of this page