Я з чоловіком живу уже п’ятнадцять років і весь цей час мені здається, що з нами живе його мама. Я не можу зрозуміти, що ж це за стосунки такі, вона його не відпускає, хоча моєму чоловікові вже сорок два роки.
Ми познайомилися практично ще в школі. Потім Віктор ще кілька років морочив мені голову, то він одружується, то вже ні. Врешті, коли я зрозуміла, що чекаю дитину, ми прийшли до висновку, що потрібно оформити наші стосунки. І тут на арену вперше вийшла свекруха. Вона була категорично проти, щоб її син одружувався. Її не спиняв навіть той факт, що у нас скоро буде малюк.
Свекруха влаштовувала йому вдома істерики, і знову почалося те саме – то одружуємося, то ні. Але живіт ріс, і Віктор вирішив присилати сватів. В той день ми накрили стіл і чекали Віктора з його мамою. Вони запізнилися на чотири години, пояснивши, що саме сьогодні до них приїхав далекий родич, а потім посидівши неповну годинку, встали і пішли. Свекруха всім своїм виглядом показувала, що ні я, ні моя сім’я їй неприємні. Все ж було вирішено, що ми розписуємося, але без весілля.
Нехай так, у мене не було вибору. Ми почали жити у свекрухи, але дуже швидко я зрозуміла, що так довго я не витримаю, свекруха перетворила моє життя в своєму домі на пекло. Я щодня плакала, Віктор не вмішувався.
Не знаю як, але мені вдалося переконати чоловіка піти на знімне житло. Але коли про це дізналася свекруха, знову закотила скандал. І знову чоловік ледь не передумав, але я сама знайшла квартиру і з’їхала. Без особливого бажання, але Віктор теж переїхав зі мною.
Але як тільки свекруха зрозуміла, що її син тепер мало до неї їздить і для нього на першому місці я, відразу почала увагу чоловіка перемикати на себе. Спочатку це були дрібні поломки вдома, говорила, щоб чоловік приїхав, допоміг підремонтувати техніку або шафу пересунути. Віктор ніколи не відмовляв матері, біг за першим її дзвінком.
Але незабаром все дійшло до абсурду, свекруха просила приїхати мого чоловіка майже кожен день. І це були такі банальні і легкі речі, з якими вона могла легко впоратися і сама. Наприклад, допомогти витерти пил з шафи бо свекруха не дістає, хоча можна і стілець підставити або допомогти розставити книги, тому вона не встигає, а скоро прийдуть гості. Просто абсурд.
І так триває все життя – перетягування канату між мною і свекрухою. Зараз ми живемо в передмісті, в будинку, який дістався мені від моєї бабусі. У нас троє дітей. Але головною особою для мого чоловіка і досі є його мама.
Але, недавно свекруха перейшла всі межі, сказала чоловікові, що захворіла і може в будь-яку хвилину свідомість втратити, а вдома немає нікого. Я прекрасно знаю, що свекруха бреше, адже я її бачила абсолютно здорову. І по супермаркетам ходить, пакети тягає і нічого, хоч би кашлянула раз за місяць. Вона завжди весела і життєрадісна, ще на роботу ходить. Але при моєму чоловікові вона найхворіша людина в світі, то спина раптом заболить, то серце схопить, тепер свідомість втрачає. Просто свекруха так хоче прив’язати до себе сина і не дає йому нормально жити.
На даний момент чоловік після роботи їде спочатку до мами, а після додому. Увечері теж до мами, на вихідних туди ж. Я практично не бачу Віктора вдома. Сама все роблю і як я не прошу його залишитися, як наші діти не просять, чоловік все одно вибирає свою маму, їй же погано, вона хворіє. А я виявляється байдужа, тільки про себе і думаю.
Я втрачаю позиції в битві зі свекрухою за свого чоловіка. За п’ятнадцять років він так і не зрозумів, що дружина важливіша за маму. Ні, я нічого не маю проти адекватної допомоги батькам, але це вже занадто. У мене так життя пройшло, я заміжня, але без чоловіка, адже у нього є мама…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
