Буває такий період в сімейному житті, коли хтось з подружжя подає на розлучення. У цей час важливо зважити все дуже добре, адже дуже часто багато людей дуже шкодують про це.

― Мені просто дуже все це набридло! ― Вікторія кинула сумочку на невеличкий диван, її голос пролунав гучно у порожній квартирі, наче дзвін.

А от її чоловік, Олександр, навіть не зреагував на її слова.

Він просто собі лежав на дивані, вдивляючись у свій телефон, і погляд його був абсолютно байдужим.

За роки спільного життя він звик до таких емоційних сплесків своєї дружини, а особливо останнім часом, коли життя усіх людей довкола складне.

Зазвичай вони закінчувалися так само швидко, як і починалися.

Однак цього разу щось було інакше, але він цього не відчув.

Олександр був поглинутий своїми власними думками.

На роботі в нього накопичилося безліч проблем, зі здоров’ям не все було добре, та ще й молода колега, на ім’я Катерина, стала задивлятися на нього.

Її увага була звісно приємною, хоча й він розумів, що це недобре. Він знав, що Катя має дорослого сина, і це знімало частину потенційних ускладнень, якщо б він наважився на щось більше.

Але Олександр останнім часом, щиро кажучи, сам не знав, чого хоче зараз в житті.

Вони з Вікторією щойно виплатили іпотеку, їхня донька Оля виросла і вже стала підлітком.

Здавалося б, можна було б розслабитися і насолоджуватися життям, але життєва рутина зовсім не давала спокою.

Він інколи думав про те, щоб спробувати щось нове, але з страхом уявляв, як доведеться знову проходити через все це: квіти, побачення, походи в кафе, що обійдеться зараз теж дорого, не по кишені це вже, як було колись.

Все це він уже пережив з Вікторією і не дуже хотів повторювати.

— Чоловіче, ти мене чуєш? Я взагалі ж з тобою розмовляю! ― різко звернулася Вікторія до нього.

Вони вже сиділи за вечерею, а Олександр знову поринувся у свої думки, ніби десь далеко літав.

— Сашко, я тут тобі розповідаю про свою роботу, запитую твою думку, а ти мене, виявляється, навіть не слухав?! Тобі взагалі байдуже до мене, виходить.

У голосі Вікторії пролунали ображені нотки.

Але Олександр, навчений досвідом п’ятнадцяти років шлюбу, навіть бровою не повів на слова дружини.

Він був упевнений, що це чергова зміна настрою, що нічого серйозного не станеться, як це було багато разів. Дружина виговориться, поскаржиться, а потім заспокоїться і все далі буде, як було.

Але він помилявся.

Вікторія справді втомилася останнім часом від свого сімейного життя: монотонна робота, байдужий чоловік, примхи доньки-підлітка. Вона хотіла щось змінити, але не знала, з чого почати все.

— Я тебе запитала, ти мене чуєш чи ні?

Вікторія вже розгнівано поклала тарілку на стіл і сердито подивилася на Олександра.

Той відповів дружині здивованим поглядом.

Зазвичай Вікторія намагалася згладити гострі кути, не звертаючи уваги на його зауваження.

Він знав, що вона може поскаржитися на щось або посперечається, але він був упевнений, що вона ніколи не зайде занадто далеко.

— Я тебе чую, — пробурмотів спокійно Олександр, розуміючи, що треба щось сказати, щоб її заспокоїти, бо інакше вона не відстане.

— Так, тату, це було зовсім не переконливо, — пробурмотіла п’ятнадцятирічна Оля.

Вона встала, взяла свою тарілку з вечерею і склянку та промовила:

— Поїм я вже у себе в кімнаті. Не хочу ваші суперечки тут слухати.

Олександр провів дочку поглядом і повернувся до дружини.

Вікторія задумливо дивилася на нього, ніби вперше побачила.

— Що не так, Віко? Тобі обов’язково треба було влаштовувати цю суперечку?

— Я ще нічого не влаштовувала. Але можу це зробити! Олександре, ти мене взагалі любиш? Тобі не здається, що в нас все якось похмуро і нудно?

— А тобі веселитися треба? — Олександр теж вже втратив спокійний тон. — Віко, це сімейне життя! Воно не буде постійно райдужним! Робота, дім, донька, багато побутових питань різного роду. Усе так і буде йти далі, як йшло!

— Я не хочу цього! Мені потрібно щось інше!

— Що? — Олександр підвівся з-за столу з похмурим виглядом і мовив: — Ну ось, апетит увесь зіпсувала! Віко, ну обов’язково було так робити?

Він пішов у кімнату, навіть не помітивши, як засмутилася дружина.

Вікторія подивилася йому в спину, і її плечі опустилися.

Вона не знала, як достукатися до чоловіка, якого, здавалося, все влаштовувало, а вона і її проблеми його не цікавили зовсім.

Сама Вікторія, правду кажучи, дуже втомилася від побутових проблем.

Олександр мав рацію: робота, дім і донька були основою її життя.

Але так хотілося різноманітності, хоча б іноді, в своєму сімейному житті, хотілося б, щоб про тебе піклувалися!

Кудись поїхати, щоб відпочити і провести час разом або просто сходити з чоловіком на побачення. У кафе чи кіно. Просто посидіти удвох та поговорити, як колись давно, коли багато часу та уваги приділяли одне одному.

Але, схоже, Олександра це зовсім не цікавило, він навіть слухати її не хотів.

Хоча Вікторія вже неодноразово намагалася підняти цю тему, але чоловік на це просто не зважав.

Тієї ночі, слухаючи хропіння Олександра, що спав, Вікторія довго не могла заснути, про все довго думала.

Вона вже чудово розуміла, що має щось зробити, інакше життя стане зовсім не таким добрим, як би їй хотілося того.

Вдивляючись у темряву і розмірковуючи, Вікторія повільно усвідомила, що не любить чоловіка, колишнє кохання минуло.

Так, колись їхнім стосункам можна було позаздрити, але це все залишилося десь далеко в минулому, на жаль. Зараз їх обох, як не прикро було їй визнавати, пов’язувала тільки дочка.

Коли за вікном почало світати, Вікторія ухвалила важливе рішення, яке мало змінити все їхнє життя.

Після цього вона міцно заснула — був вихідний, тож вдалося трохи поспати, але прокинулася Вікторія такою ж втомленою, як і лягла напередодні.

— Віко, кави хочеш? — Олександр, задоволений вільним днем і чудовою погодою, широко посміхнувся їй.

— Так, не відмовлюся від кави, дякую.

Вікторія солодко позіхнула.

Олександр посміхнувся і запитав:

— Що, не виспалася? Наче з так добре спала.

Віка похитала головою та вирішила не зволікати з розмовою.

— Сашко, мені треба дещо важливе тобі сказати.

— Я тебе уважно слухаю, — Олександр відчув, що з дружиною щось відбувається, і зараз напружився, готовий до серйозних новин.

Вікторія спочатку спокійно вдихнула більше повітря, видихнула, заспокоюючись, потім тихо і несміливо промовила:

— Сашко, я хочу розлучитися.

Олександр навіть закашлявся, він не очікував такого повороту і не чекав такого від своєї дружини. Ще вчора все у них було добре, вони навіть не сперечалися, ну, майже не сперечалися.

Але ж невелика суперечка не може стати приводом для такого кроку!

— Чому? — тільки й запитав Олександр, навіть не знаючи, що ще сказати.

Вікторія розвела руками і зізналася:

— Олександре, ти подивися на нас. Ми ж не кохаємо вже давно одне одного! Наші стосунки остаточно з’їв побут. Ми навіть не звертаємо уваги одне на одного, не цікавимося життям одне одного. Ми різні з тобою, Сашко, ти ж сам це все чудово розумієш. Оля вже доросла, вона зрозуміє.

Вікторія видихлась і замовкла, Олександр теж сидів тихо і ні слова не промовив у відповідь.

Він, можливо, іноді й подумував про Катю і про те, щоб спробувати з нею створити своє майбутнє, але це було з розряду фантазій, і він ніколи серйозно не задумувався над тим, як йому буде житися без своєї дружини.

У душі Олександр розумів, що ніколи не наважиться на такий крок, він не такий, то просто думки чи якісь нереальні мрії.

І не тільки тому, що звик до Вікторії, а ще й тому, що й досі щиро кохав її.

Попри якісь її капризи і непорозуміння між ними, Олександр знав, що п’ятнадцять років їх спільного сімейного життя дуже згуртували їх.

Вони були двома половинками одного цілого, і несподівано думка про розлучення привела Олександра у великий смуток.

— Я не хочу розлучатися! Я тебе щиро кохаю і досі!

Вікторія похитала головою. Вона все добре обдумала і не збиралася слухати чоловіка, не зважала зовсім на його слова.

— Сьогодні ж я поїду в РАЦС, або навіть можна онлайн подати на розлучення.

— Віко, ти мені навіть шансу не залишаєш? Я не хочу розлучення! Тебе не цікавить зовсім моя думка?

— Так? — Вікторія скептично подивилася на чоловіка. — Мені здається, що ти не проти, просто вдаєш, що хочеш і далі бути разом. Просто боїшся почати нове життя і зізнатися собі у цьому, що сам не хочеш більше жити в такій сім’ї!

— Я не боюся! Якщо хочеш знати, до мене вже кілька місяців надсилає повідомлення одна дівчина. Її звати Катя, і я їй подобаюся!

Олександр хотів зупинитися, але вже не міг, хотів все сказати до кінця, що було в думках.

Вікторія ж слухала чоловіка зі здивуванням і цікавістю, вона не думала, що її Сашко здатен так довго триматися.

— Зізнаюся, я кілька разів думав про те, щоб спробувати створити інші стосунки. Вона красива і розумна, правду кажучи. Але потім зупинився, тому що я досі щиро кохаю саме тебе!

Це було не зовсім правдою, але Олександр вирішив, що і так зійде. Зараз йому потрібно було переконати дружину в своїх почуттях.

Але Олександр, щиро кажучи, зовсім не хотів, щоб їхня сім’я розпадалася і вони розлучилися, він навіть думати боявся про це.

Він не хотів починати все заново, ділити майно, бачити дочку тільки зрідка. Не хотів розлучатися з комфортним життям, яке у нього зараз було.

— Віко, як я без тебе житиму? Так, у нас, можливо, і не все гладко, але ж це можна змінити, це ми в силі зробити цілком, це все в наших руках! Ти скажи, що тебе не влаштовує, я буду виправлятися. Ти тільки прямо говори, я натяки ці ваші не розумію!

Вікторія слухала чоловіка і розуміла, що її рішучість розлучитися тане з кожним новим словом Олександра.

Він, своєю чергою, завжди вмів достукатися до дружини.

— Віко, ти подумай ще. Не рубай з плеча! Це все потрібно зважити, рішення ж серйозне дуже. Оля в нас хоч і велика дитина, але в неї зараз такий вік, що краще не засмучувати її зайвий раз. Це ж усе закладається на майбутнє.

Олександр сам не знав, як слова про дочку прийшли йому в голову, але, здається, Вікторію це зачепило.

Вона зітхнула, роздумуючи, що їй робити.

— Віко, ти не поспішай, сходи погуляй, розвійся, заспокойся! На ось гроші, — Олександр дістав із кишені кілька тисяч гривень, — купи собі що-небудь.

— Я сьогодні прибратися вдома хотіла, — нерішуче сказала Вікторія. — Удома стільки справ! Мені немає часу на те, щоб десь ще гуляти.

— Потім не скаржся, що побут набрид! Віко, я сам усе зроблю, не хвилюйся! Я ж умію все і приведу все до ладу! — Олександр докірливо дивився на дружину. — Іди й погуляй! З подружками зустрінься.

Коли Вікторія все ж пішла на вулицю, Олександр з жалем обвів поглядом квартиру.

Він зовсім не хотів нічого робити, правду кажучи, у нього були інші плани на вихідні, але він розумів, що це ціна збереження сім’ї.

Нехай Віка відпочине, а потім з новими силами візьметься за все. Головне, іноді їй допомагати, вирішив Олександр.

Вікторія повернулася тільки ближче до вечора.

Вона насправді виглядала краще, ніж вранці. Олександр посміхнувся, зустрічаючи її в передпокої. Він сьогодні втомився, працюючи по дому, але не збирався це показувати.

— Ой, Сашко, як я класно сьогодні час провела! Буду частіше це робити!

Вікторія ніжно поглянула Олександра, який зрозумів, що в них давно не було таких миттєвостей.

Це теж було його упущенням, і Олександр раптом усвідомив, що скучив за тим, коли його дружина щаслива і задоволена, а її очі просто сяють.

— Віко, це тобі! — як добре, що вчасно купив квіти!

— Дякую! Сьогодні взагалі, ніби день народження! І відпочила, і манікюр оновила, і квіти ще ось отримала від тебе, — Вікторія тихо засміялася.

— Тепер таке буде частіше, — запевнив Олександр, задоволений тим, що дружина забула про розлучення. Потім він нахилився до Вікторії і сказав: — Я Олю відвіз до своєї мами.

Вікторія так по доброму глянула на чоловіка, вона вже й забула, коли таке було востаннє.

Чоловік давно не влаштовував такі спокійні вечори для двох, але сьогодні він перевершив самого себе.

А Олександр дивився в сяючі очі дружини і розумів, що йому подобається, коли Вікторія щаслива.

Можливо, вони і жили разом уже давно, але зараз щире кохання між ними спалахнуло з новою силою.

Обидва розуміли, що ніякого розлучення не буде, навпаки, у них почався новий виток стосунків.

Ніби Олександр і Вікторія перейшли на новий рівень, де вони дуже добре знали одне одного і водночас любили, як у перші місяці спільного життя.

Після кількох годин тиші, коли слова і емоції, наче непотрібні предмети, розкидані по кімнаті, Вікторія і Олександр стояли на порозі чогось нового.

Вікторія зміркувала: навіть якщо всі ці роки не завжди були легкими, навіть якщо рутина змушувала відчувати себе безбарвною, життя не повинно бути таким.

Вона поглянула на чоловіка, що тепер знову був готовий боротися за їхнє майбутнє. І, можливо, це був не кінець, а просто новий початок.

Вона зрозуміла, що не варто боятися змін, а ще більше — не варто здаватися.

І можливо, те, що здавалося кінцем, насправді було лише розділом, у якому вони обоє могли знайти себе знову.

Олександр, підсвідомо розуміючи, що за ними обома тепер стоїть нова перспектива, поглянув на Вікторію з новою повагою. Вони були разом, навіть якщо іноді між ними були якісь непорозуміння.

Тепер він знав: їхня історія тільки починається з новою силою.

Чи знаєте ви ще такі сім’ї, які ставали міцнішими після того, коли справа доходила до розлучення і вони розуміли, що можуть свою сім’ю зруйнувати назавжди?

Фото ілюстративне.