А приблизно десь пів року тому у нас з чоловіком якраз досить таки складний період був в матеріальному плані, прямо якась чорна смуга сталася! Михайла мого якраз звільнили з роботи. У нас квартира в кредит взята була, маленька дитина на руках, я в декреті ще сиділа, запасів на пару місяців від сили. Чоловік відразу взявся шукати роботу, а не так-то це просто. Одна невдача, друга, третя, ну прямо зовсім йому не щастило. Загалом, став ще й недобре себе почувати через постійні хвилювання, – поділилася якось подруга Наталя зі мною.
– Та вже, і правда чорна смуга, нікому такого не побажаєш, хоча зараз усім непросто, важкий час, – сказала їй я.
– Загалом, всі гроші я витратила, що були, ціни – сама знаєш – високі, і пішла до своєї мами за допомогою, адже рідна людина, зрозуміє. Кажу, буду на роботу виходити, а Оленку, донечку нашу, в садочок візьмуть тільки через рік, ти не могла б посидіти з нашою дитиною цей час? Мама моя, як не дивно, стала шукати відмову – ну, ось, ти розумієш, якби пару годин, та в тиждень раз, то я б і посиділа, а кожен день, з ранку до вечора, навіть і не знаю. Гаразд, кажу, все зрозуміло, питання знімається, – сказала я, бо вже чудово все зрозуміла, бачила, що мама не хоче і ніколи не погодиться сидіти зі своєю онучкою.
– Пару годин раз в тиждень – це хіба нормальна допомога, в такій ситуації, як у вас склалася, раз у вас проблеми були.
– Ну так. В результаті свекруха моя знайшла якусь свою далеку родичку, яка погодилася сидіти з нашою дитиною – за невеликі гроші, звичайно, людина виявилася непогана, теж роботи не мала, розуміла мене, тому ми вирішили допомогти одна одній, так і домовилися. До того ж все-таки не зовсім чужа людина та жінка. Вийшла я на роботу, дочка стала з нянею сидіти. Чоловік більше двох місяців був в стаціонарі, потім удома. Свекруха допомагала нам дуже весь цей час, мама так, телефонувала лише, питала, як справи. Загалом, це був дуже непростий період в нашому житті.
– Ображаєшся на маму свою?
– Спочатку образилася, дуже, звичайно, бо не могла очікувати, що вона відвернеться від нас у такий період. Але потім подумала – напевно, вона не зобов’язана була старатися дуже, щоб допомагати нам. Переконала себе, що все нормально. Тим більше, чоловік на поправку пішов, а потім, коли ще трохи часу пройшло, знайшов непогану роботу. Працює другий місяць, вже одну зарплату отримав, на потихеньку входимо в колію. З мамою говоримо по телефону один одному пару раз в тиждень. І тут я абсолютно випадково дізнаюся, що з мамою в квартирі живе тітка Тетяна, її молодша сестра.
– Хм. А що у сестри з житлом? Квартири своєї немає? Чому вона в матері живе?
– Все у неї є! Просто вона свою квартиру здала в оренду, щоб допомогти синові кредит за його житло платити, і мама люб’язно покликала її до себе. А то б їй довелося взимку жити на дачі, треба ж так! Мама каже, Ярославо, у Тетяни стільки проблем в останній рік, прямо чорна смуга якась в житті, мені так шкода її. Я повинна була їй допомогти! І щось мене таке зло взяло! Чорна смуга у нас – це, значить, нічого поганого. А у Тетяни – біда, треба допомагати. Причому допомагає мама, виходить, за мій рахунок теж, оскільки квартира, в якій вони живуть зараз з тіткою Тетяною – наша з мамою навпіл! І якби ж то ще, якби допомагала сестрі. Але допомога йде її синові! А ось це мені зовсім не подобається.
Тітка Тетяна, мамина сестра, за словами Ярослави, все життя жила – не тужила. Чоловік її був якимось хорошим чиновником на хлібному місці, заробляв досить таки непогано для своєї сім’ї, копійки вони не рахували, жили на широку ногу.
Єдиному синові тітки Тетяни дали прекрасну освіту, показали світ. Після закінчення інституту батько влаштував його на хлібне містечко по знайомству, робота не дуже важка, але зарплата досить хороша.
– Ну, як це буває! – розповідає Ярослава. – Хороша посада, відмінна зарплата для двадцяти двох років, і робити щось майже нічого не треба. Синок пів року попрацював, звільнився і поїхав до Німеччини, шукати себе. Якийсь час там прожив, гроші скінчилися – повернувся. Батьки взяли йому в кредит квартиру, самі платили кредит, тато знову влаштував його на роботу. Він знову попрацював скількись там, трохи зовсім, і знову звільнився. Поїхав кудись тепер в Європу знову.
А потім у чоловік тітки Тетяни занедужав, вона продала дачу, дві машини, гараж. На жаль, не допомогло, і чоловіка не стало.
– Тепер за квартиру сина кредит платити нікому! – сказала мені Ярослава. – Сам він робити цього не може, тому що не працює. Такої роботи, на яку його тато влаштовував, тепер немає і близько, а на іншій працювати він не може! Сидить ось просто так в своїй квартирі – в сусідньому будинку, до речі, від батьківського. Ночами в інтернеті сидить, вдень спить. Тітка Тетяна вважає, що повинна допомогти синові виплатити кредит, бо житло забезпечити – обов’язок батьків. Йому взагалі-то вже тридцять років! Забезпечувати його мати буде, мабуть, до сивого волосся.
Ярослава обурюється дуже – вона не хоче, щоб мати за її рахунок допомагала двоюрідному братові, який сам працювати не хоче зовсім. Чому вони взагалі мають допомагати йому, чужому чоловікові?
– Хочу просити від матері свою частку в квартирі! Нехай викуповує! – злиться Ярослава. – А чому б і ні? Нам гроші не завадять зараз! Не по-людськи? Я її просила по-людськи посидіти з дитиною, вона відмовилася! Згідно із законом не зобов’язана. Добре, будемо діяти тоді в рамках закону. Сидіти з дитиною не зобов’язана, а мою частку нерухомості віддати – дуже навіть має.
Тепер Ярослава рішуче налаштована просити у матері гроші. Хіба вона не права? Чому має забезпечуватися чужа людина за її рахунок?
Як тільки тепер вигнати тітку з квартири Ярослава не знає?
Фото ілюстративне.
