Одружилися ми з Андрієм два з половиною роки тому, нам по 25 років тоді було, вчилися разом, два роки зустрічалися, потім в РАЦС сходити надумали.
– Живіть у мене, – запропонувала тоді Галина Ігорівна, мама мого чоловіка, – ну навіщо вам знімати квартиру? У мене ж трійка, а у знімному житлі ви багато грошей не зберете, щоб взяти собі квартиру на виплату.
У Андрія є старша сестра, вона заміжня в столиці, так що продавати або розмінювати квартиру Галини Ігорівни не можна: часткова власність на трьох.
– Галина поки в квартирі чоловіка живе, – пояснила свекруха, – так що вона сюди не приїде жити, а мені з вами не так нудно буде.
Каюсь, піддалася на вмовляння і солодкі промови, та й розуміла, що при такому розкладі мама Андрія має рацію: за чужу квартиру платити – на свою не накопичити. Андрій тоді добре заробляв, у мене виходило трохи менше, але за сукупністю – нормально.
– Ось і добре, – сказала моя мама, – будете потихеньку відкладати, тільки на комуналку та харчування треба б складатися, не за рахунок же свахи жити.
Моя мама живе в двокімнатній квартирі, з моїм вітчимом і молодшою сестрою. Так що варіант життя у моїх не розглядався, та й Галина Ігорівна так вмовляла.
– Ой, як добре, – сказала мама Андрію в перший же місяць, коли ми оплатили дві третини комуналки за її квартиру і вручили солідну суму на харчування та господарство, – я і знала, що всім разом буде легше і простіше. Ось на рахунок легше і простіше – сумніваюся. Незатишно я себе відчувала. Приготую їжу – Галина Ігорівна обов’язково все розкритикує. У квартирі приберу – чіпляється, не так пропилососити, не так помила. Ні гостей привести, ні в кімнаті ввечері закритися.
– У нас ніколи двері один від одного не замикалися, – постійно повторювала свекруха.
– Давай підемо на квартиру, – просила я чоловіка через півроку, – я не можу тут. Зовсім не можу. І Андрій майже здався, ми навіть варіант відповідний знайшли, але тут з’ясувалося, що я чекаю дитину.
– Ну куди ви зараз підете? – заголосила Галина Ігорівна, – Скоро ти в декрет, а Андрію на роботі надірватися чи що, щоб сім’ю прогодувати, та ще й за квартиру заплатити?
Ми залишилися. Потім стало не до того: у нас син народився. Обстановка кращою не стала, я просто якось менше почала помічати причіпки свекрухи і її вічне ниття. Але тут інші проблеми навалилися – матеріальні.
– Нам зарплату урізали, – відводячи очі зізнався мені чоловік, коли нашому синові було чотири місяці, – тому тепер буду приносити менше грошей.
У мене були виплати, але все одно стало важче: за комуналку мамі віддай, на харчування треба було теж якісь гроші віддати, та ще й зрізали чоловікові зарплату. Важко. Я вже почала нити, щоб шукав іншу роботу:
– Дитині скоро півтора року, на що жити будемо? – хвилювалася я. – І так тільки на памперси і речі для малюка залишається.
Андрій посилався на те, що зараз криза, беруть на роботу неохоче, та й він все ж сподівався на поліпшення справ в компанії. Ніде правди діти, я почала Галину Ігорівну просити, щоб мені вийти на роботу, а їй сісти на пенсію.
– Ми тоді повністю візьмемо на себе комуналку і харчування,– говорила я свекрусі, – ну у нас же копійки залишаються, ні відкласти, ні одягнутися. Я не планую на пенсію поки, – такою була відповідь мами чоловіка, – чим вам погано? Одягатися? А куди тобі в декреті одягатися? А у Андрія все є.
В свою кімнату свекруха онука ніколи не пускала. В той день Галина Ігорівна просто забула замкнути свою кімнату, я поралася на кухні, син грався поруч. Я не встежила. Озираюся – немає його. Догнала я його тільки в бабусиній кімнаті, він у неї з тумбочки папери якісь витягнув.
Що це? Я аж на підлогу присіла, коли впізнала почерк чоловіка! Це була купка розписок Андрія на ім’я мами. Мій чоловік платив власній матері орендну плату за кімнату, в якій ми жили! Це крім харчування і комуналки.
– Так нам би знімне житло дешевше обійшлося, – сказала я чоловікові. – Ти вважаєш це нормальним? Зарплату тобі урізали? Я колготки останні штопала, нічого купити собі не можу, а ти мамі платиш, за свою ж 1/3 частину квартири?
– Він живе безкоштовно, – втрутилася свекруха, – це він за твоє і вашого сина проживання платив. А що такого? Ти ж мріяла піти на знімання, ось, вважай, що ви знімали квартиру.
– На зніманні, за мої гроші, – кажу, – ніхто б не втручався у моє життя. А ти, чоловік, що мовчиш? Як совісті вистачало брехати дружині?
– Ти б не зрозуміла, – виправдовувався чоловік, – а мама обіцяла нам потім ці гроші віддати на виплату квартири. Інакше, говорила, що ми не назбираємо, правда, мамо?
– Не пам’ятаю такого, – заявила мама, – це моя подушка безпеки, на старість. Ти і Галина можете в будь-який момент зажадати продати квартиру і гроші розділити. Що я тоді робитиму?
– Ось ніколи такої думки не було, – обурився мій чоловік, – а тепер і думаю, що це хороший вихід. І квартиру в кредит ми з дружиною візьмемо і від тебе будемо подалі.
Звичайно, Андрій не зажадає продати квартиру, це ж його мати. Але ми пішли. Два тижні у моїх перекантувалися, спасибі мамі, вітчиму, сестрі, що терпіли нас.
Як ми викрутилися? Бабуся моєї сестри і мати вітчима погодилася сидіти з нашим сином за оплату комуналки. Ми квартиру зняли, Андрій на другу роботу пішов, я теж на своє місце вийшла. Збираємо і розраховуємо найближчим часом квартиру взяти.
Фото ілюстративне – astromeridian.
