fbpx

В свекрухи день народження був нещодавно. Ми з чоловіком по відеозв’язку привітали її. Вона зраділа, а потім повідомила, що має для нас радісну новину. Ми її уважно вислухали. Мій чоловік зрадів, а в мене аж настрій пропав

В матері мого чоловіка якраз день народження був на минулому тижні, їй виповнилося 63 роки, дзвонили вітати ми її всі разом – ми з чоловіком Євгеном та синочком Михайликом, по відеозв’язку! Ну, традиція у нас така по великих святах, що ми їй телефонуємо і спілкуємося усі разом. Вона за привітання нам щиро подякувала, і каже нам – добре, мовляв, що ви всі зібралися, у мене як раз оголошення для вас є, стосується всієї нашої родини!

А вона тоді відразу каже нам, майте на увазі, доробляю я ось останній рік на роботі своїй, до 64-ох планую виходити на пенсію і переїжджати до вас жити, в столицю. У старості житиму з вами, так хочеться спокійного і затишного життя.

Треба сказати, свекруха у мене майже ідеальна: за 12 років спільного життя з її сином у мене не було з нею ніяких проблем і непорозумінь абсолютно. Можливо, це все пояснюється тим, що досі свекруха жила дуже далеко від нас з чоловіком у маленькому містечку.

За всі ці роки бачилися ми не особливо часто: після весілля з’їздили разом на малу батьківщину чоловіка, потім рази три або чотири свекруха приїжджала в столицю до нас в гості, а в цьому році чоловік їздив до матері разом з десятирічним сином Михайликом на пару тижнів в літні канікули, показати хлопчикові красу містечка, де народився і виріс його батько, місця де він провів своє дитинство.

Під час цих рідкісних зустрічей свекруха поводила себе завжди добре, керувати і командувати не лізла в нашу сім’ю.

На всі свята мати чоловіка усім дарувала подарунки. Останнім часом надсилає гроші до кожного дня народження – мовляв, не знаю, що вам потрібно зараз, купіть собі самі від мене те, що хочеться і що стане вам в нагоді. Загалом, з нею у нас чудові стосунки.

З грошима у свекрухи все життя було непогано: працює вона на хорошій посаді, нікого не утримує. Сина відразу після школи відправила вчитися в столицю, купивши йому в столиці хорошу однокімнатну квартиру – була така можливість, свого часу.

Євген вивчився, потім ми з ним познайомилися одружився – так і живемо в цій квартирі, дитину в ній же народили. Правда, зробили хороший ремонт на свій смак, обставили новими меблями, виділили куточок для свого сина, коли той трохи підріс.

Вам хоча б двокімнатну квартиру потрібно, іноді кажуть мені мої подруги. Тісно втрьох в такій маленькій квартирі. Випадково, не думаєте розширюватися?

Але з нуля купити двокімнатну квартиру у наш час просто нереально для нас. А ця квартира оформлена на свекруху мою. Євген вважає, що вона належить його матері. Можна було б її продати, гроші внести, як перший внесок, а на решту взяти кредит, але у мого чоловіка навіть язик не повертається запропонувати матері такий варіант.

Останнім часом Євген мій каже, я до цієї квартирі ніякого відношення не маю, дякую і на тому, що живемо безкоштовно стільки років, що мати нас в цю квартиру пустила і жодного слова за стільки років не сказала нам.

– Почекай, так свекруха в однокімнатну квартиру до вас жити приїде, чи що? – запитала подруга.

Та ні, звичайно! У неї в планах продати все майно у себе в місті, а у неї там його чимало: велика двокімнатна квартира, дача хороша на окраїні, теплий великий гараж, машина. Плюс нашу столичну квартиру теж буде продавати, в якій ми зараз живемо. І на ці гроші купить велику трикімнатну квартиру, де ми і будемо жити всі разом з нею.

Якщо не вистачить грошей, то мати чоловіка сказала, що додасть зі своїх накопичень. Можливо, навіть на чотирикімнатну квартиру в столиці вистачить, за її словами. Каже, онук уже великий, йому потрібна окрема кімната, ну ось, в новій квартирі вона у нього буде. У другій кімнаті ми з Євгеном, в третій – вона сама.

– Слухай, а навіщо їй треба на старості років, жити в квартирі з стількома людьми? Адже вона теж так не звикла, вона стільки років жила одна. Все життя одна, сама собі господиня, а тут – онук-підліток, син з дружиною, з усіма треба якось уживатися, у всіх свої правила та звички, -ь поцікавилася моя подруга в мене.

Так я намагалася їй донести це обережно, що спільне проживання ні до чого доброго не приводить, краще буде усім, якщо ми житимемо окремо. Але вона взяла собі в голову, що в старості треба перебиратися ближче до дітей, і крапка.

В інтересах саме дітей, між іншим, мати мого чоловіка переконана в цьому серйозно. У неї приятелька якась матір вчасно до себе не перевезла, а зараз тій матері за 80 років вже. І жити одна не може, і перевозити непросто вже. Приятелька ніби як шкодує зараз дуже – треба було раніше думати, мовляв, чому я була такою безпечною. Ну ось, і наша мама надихнулася цим прикладом і вирішила одна за всіх, як нам усім буде краще.

Переїду, каже, заздалегідь, поки ще при своєму розумі і в силах. Поживу там у вас, з містом познайомлюся, подруг заведу, та й вже звикну до такого життя легше на старості років.

– Так, може, в окрему квартиру краще оселитися? Нехай купить собі однокімнатну поруч з вами, – радить мені знайома.

Ні, так не хоче ні в яку! Що я буду робити, каже, в тій однокімнатній квартирі одна в місті? Міста не знаю, знайомих немає у мене в столиці! Так я хоч з вами спілкуватися буду на перших порах, мовляв, з онуком допомагати буду у всьому. Що з ним допомагати, ми вже в цьому році від няні відмовилися. Син сам приходить зі школи, і вже на гурток навіть ходить сам. Ну, каже, нічого, буду обіди готувати і вечері для вас усіх. Загалом, у неї своя картина світу в голові, вона вирішила жити з нами – і крапка, думка інших їй взагалі не цікава, вона не сприймає іншу думку зараз. Я вже й не знаю, як бути в цій ситуації.

Як бути в такій ситуації? А може, нічого такого страшного не відбувається, навпаки, радіти треба? Приїде до нас досить таки небідна бабуся, купить, судячи з усього, непогану квартиру для всіх, зробить ремонт, обставить меблями. Та ще й за дитиною буде доглядати, і обіди варити?

Але хіба не зіпсуються наші відносини через те, що ми будемо жити разом? Як тоді жити стільки років разом? Я так не хочу жити зі свекрухою, краще буду в маленькій квартирі, але сама, та мати чоловіка зовсім не зважає на те, що хочу я, каже, що нам разом буде добре.

Що порадити мені робити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page