– У мене пральна машина зламалася, синку, може приїдеш, подивишся? – про свою проблему я сказала синові ще в понеділок, але минув тиждень, настала субота, а він ніяк не відреагував.
Мені 67 років, живу я у невеликому приватному будинку, містечко у нас маленьке. Олег живе відносно недалеко, але все ніяк не може знайти час, щоб до мене навідатися.
Взагалі, дітей у мене двоє, є ще один син, Павло, але ми з ним багато років не спілкуємося, він давно поїхав з дому, і ми не бачилися багато років.
Перший раз я вийшла заміж у 18 років, і вже в 19 я стала мамою свого первістка. Я мріяла про щасливу родину, але моїм мріям не судилося збутися. Чоловік знайшов собі іншу і пішов до неї, а мене з сином залишив напризволяще, бо крім мізерних аліментів я від нього не отримувала нічого.
Кілька років я жила сама, і мені було важко. Коли Павлику було 10 років, до мене став свататися один чоловік, з яким я працювала на роботі.
Він хоч і був старшим за мене на 5 років, але ще ніколи одруженим не був і сім’ї не мав, а до мене у нього було дуже гарне ставлення, і я погодилася вийти за нього заміж.
Невдовзі у нас народився син, Олег. Чоловік мій добре ставився до старшого сина, але більше любив молодшого, свого рідного, і Павло це відчував.
Старший син відразу після школи поїхав в обласний центр вчитися, і додому приїжджав рідко. Зізнаюся, я цим не переймалася, мені це навіть було на руку, я просто раділа, що у сина все добре, і що він без нашої допомоги справляється, адже ми були поглинуті турботами про Олега.
Чоловік наполягав, щоб ми розвивали сина, тому я водила його на різні гуртки і секції, весь день був розписаний. Саме через це я і з роботи звільнилася, забезпечував нас чоловік, а я займалася вихованням сина.
Бути домогосподаркою, вкладатися у виховання дітей – це, звичайно, добре. Але я не працювала, а отже, коли прийшла пора виходити на пенсію, на мене чекав неприємний сюрприз – трудового стажу у мене було небагато, а отже і пенсія у мене мінімальна.
Звичайно, я сподівалася, що молодший син все ж не залишить мене, і в старості я буду жити разом з ним. Але не сталося як гадалося.
Відколи син одружився, він дуже змінився, і про мене зовсім забув. Особливо, коли мова йде про фінансову підтримку, то хоч плач.
Я намагалася сама собі давати раду, город садила, щоб мати свої продукти, закрутки робила, а дещо на ринок носила, продавала, щоб мати якісь гроші. Субсидію собі виробила, щоб не мати боргів за комуналку.
Але є речі, з якими я не справляюся, наприклад, купити нову пральну машину, адже 20 тисяч гривень для мене – непідйомна сума. Тому я і наважилася подзвонити сину і попросити його про допомогу.
– Мамо, у мене є своя сім’я, мені про свою родину треба думати, так що вибач, – сказав Олег.
В суботу зранку я прокинулася, подивилася, що погода гарна, і стала руками прати, а що робити? Хоча в моєму віці це і нелегко. Перу, викручую, і не лише рукави мокрі, але і очі на мокрому місці, бо так мені прикро, що словами не передати.
Сусідка на мене подивилася, порадила мені подзвонити старшому сину. Телефон Павла у мене був, але я не знала, чи маю право йому подзвонити, адже я про нього зовсім не піклувалася, на відміну від Олега.
До вечора в мене настрій зовсім погіршився, я зрозуміла, що мені варто сподіватися лише на себе, адже маючи двох синів, в старості я залишилася зовсім одна.
Я вийшла на вулицю зібрати одяг, який уже висох, і яким же було моє здивування, коли до моїх воріт під’їхала машина, а з неї вийшов мій старший син Павло.
– Ось, мамо, подарунок тобі привіз, – каже. – Ледве встиг до зачинення магазину, але постарався тобі уже сьогодні привезти пральну машину, і встановлять хлопці тобі її відразу.
Я не могла повірити своїм очам. Звідки тут взявся Павло? Звідки він дізнався про мою проблему?
Виявилося, що це Олег йому подзвонив, і сказав, що я і його мама також, так що він теж би міг чимось мені допомогти.
– Ти вибач, мамо, що я не приїжджав і не цікавився твоїми справами. Я завжди думав, що я тобі непотрібний. А за тебе я не хвилювався, бо був упевнений, що Олег про тебе належним чином дбає, – став виправдовуватися Павло.
Я обійняла сина і попросила в нього пробачення, бо усвідомлюю, що я навіть цієї пральної машини не заслужила.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
