В суботу до мене в гості заходив мій син Павло, він розповів мені, що його теща з тестем збираються їхати відпочивати в Туреччину відпочивати, вже квитки мають, нещодавно купили.

Мене ця новина не дуже здивувала, адже я добре знаю своїх сватів, але я засмутилася.

Оксана – моя сваха, жінка дуже цікава. Їй зараз 56 років, а вона лише в хороші магазини ходить, гарні речі собі купує, моє смак, продукти якісні теж лише вибирає. Я не можу сказати, що вони з сватом заробляють дуже великі гроші, вони не якісь там багатії, але витрачають їх лише на себе, вони звикли так, хоча мають двох дітей і троє малих внуків.

У мене зі сватом і свахою завжди були добрі стосунки, але я їх ніколи не розуміла, хоча мовчала завжди.

Я, як і сваха моя живу в місті, але ніколи не куплю собі нової сукні, якщо знаю, що в дітей моїх заборгованість з комуналки, чи їм не вистачає на продукти, я краще для них щось куплю. Онукам потрібно на різні гуртки ходити, одяг гарний, розвиток. А хто ж їм допоможе, як не рідні люди?

Кожну зайву зекономлену копійку віддаю лише їм, коли сама бачу, що в них в цьому є потреба. Я, щиро кажучи, відколи маю онуків навіть кави на вулиці собі не куплю, каву п’ю лиш вдома, так економніше, для мене навіть 5 гривень зараз чималі гроші.

Коли сваху зустрічаю десь, вона така яскрава, доглянута, мені аж не зручно поряд з нею, бо я й близько не маю такого вигляду, хоча ми з нею ровесниці.

Оксана сама жінка непогана, привітна, але вони з чоловіком живуть своїм життям, вважають, що діти мають самі себе забезпечувати, вони їх виховали, а зараз хочуть пожити для себе, поки ще можуть радіти таким дрібницям. Якось сваха сказала, що купить собі нове пальто за 6 тисяч гривень. Каже, куплю його собі, поки ще молода, бо стільки часу на собі економила, коли доньку виховувала, адже ще років 10 і тому пальто буду не рада, а зараз ще відчую себе красивою і щасливою.

От і цього разу син прийшов до мене, просив позичити грошей, бо зимові чоботи зіпсувалися у старшого онука, зовсім вже ходити в них не можна, потрібні нові купити, бо зима ще довга попереду, ще холод і морози, а там весна холодна ще йде, ноги мерзнуть в дитини. А ще комуналка в цей місяць суттєва і йому продукти потрібно купити, ще й зарплату затримали, коли отримає не знає. Я знаю, що це правда, їм зараз непросто живеться.

Я дістала останні 3 тисячі гривень і віддала Павлові. Звичайно, не позичала, а просто дала, бо це ж дитина моя. Але тепер я навряд чи куплю собі курточку на весну легеньку, прийдеться в старенькій ходити, а вона вже вицвіла така.

І інколи я заздрю своїм сватам, вони нікому нічим не допомагають, а діти все одно їх люблять і поважають, навіть більше ніж нас. Заздрю свасі, вона себе любить. Шкода, що я не вмію так.

Фото ілюстративне.