Мій чоловік завжди говорив мені, що він у своїх батьків – єдиний син, і тому їхній великий будинок рано чи пізно дістанеться йому.
Не можу сказати, що саме через це я вийшла за нього заміж, але цей факт зіграв свою роль теж.
Одружені ми вже 7 років, маємо двоє дітей. Живемо в місті, квартиру знімаємо, бо поки-що немає шансів придбати щось своє. Я останні кілька років в декреті сиділа, працював один чоловік, то ж відкласти нам не вдалося нічого.
Зараз стало ще скрутніше у фінансовому плані, чоловік втратив роботу, нам важко і продукти купувати, і одяг, і оренду житла оплачувати, тому ми вирішили на якийсь час переїхати до батьків чоловіка в село.
Я не вважала, що це може стати проблемою, адже свекри самі живуть у своєму великому будинку. Та й вони завжди були раді нас бачити, коли ми приїжджали до них на вихідні чи на свята.
В суботу ми поїхали до батьків чоловіка в село картоплю садити і заодно я планувала поговорити з ними про наш переїзд до них.
Але свекри як тільки почули, що ми хочемо пожити у них, відразу сказали, що вони проти.
Для мене їхня відмова стала неприємним сюрпризом, я не розуміла, чому вони не хочуть нам допомогти у важкий для нас час.
Коли свекор побачив, що я дуже засмутилася, він вирішив мені пояснити.
Виявляється, у мого чоловіка є позашлюбна дитина, про яку я жодного разу не чула. Дівчинці зараз 17 років, і свекри не лише визнали її як свою внучку, але і записали на неї свій будинок, як компенсацію за вчинок свого сина.
Сказати, що я була вражена почутим, це нічого не сказати. Питаю чоловіка – як він міг стільки років приховувати від мене цей факт, а він відмовчується, каже, що все не так просто як здається.
Мені прикро ще й тому, що свекри дівчину вважають своєю онукою і віддали їй свій будинок, а наших двох дітей, теж своїх онуків, вони залишили без нічого.
Як на мене, все це несправедливо, але я нічого не можу зробити в цій ситуації.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.