Вже кінець серпня, а у Марії все ніяк не достигали помідори. Цього року як ніколи, хоча і літо начебто тепле було і сонячне. Цих помідор у неї завжди ціла грядка, вона ж не для себе вирощує – донькам в місто завжди передає, і сусідам роздає. І Михайлу завжди трохи перепадає.
Михайло був кумом Марії, зналися ще з молодості. А потім овдовів чоловік, вже років десять сам живе. Зоряна його була чудовою жінкою, але хвороба завчасно забрала. То ж Марія по старій дружбі завжди прийде, допоможе. Вона і сама три роки тому овдовіла. Дочки з зятями і внуками в місті живуть, приїжджають рідко, то ж у Марії одна радість і залишилася – її город.
В суботу Марія мала йти до Михайла, то якраз річниця за Зоряною була, вони собі завжди в цей день збираються, щоб її пом’янути. Марія назбирала зелених помідорів з думкою, що на вікні у Михайла вони таки почервоніють, вона і хитрість маленьку знала – треба коло зелених овочів спіле яблучко поставити, то ж вони за ніч достигнуть.
Так і зробила. А Михайло вже її чекав, стіл накрив, картопельки посмажив, огірочків, яких Марія йому наквасила, з баночки дістав. Та й винце ще минулорічне з винограду залишилося.
Марія відразу побачила, що Михайло сьогодні якийсь не такий. Сіли за стіл, почали їсти. І тут чоловік пильно подивився в очі Марії і каже: “Зоряна сьогодні у сні приходила. Просила мене не бути самому. Каже, що хоче щастя для мене. І для тебе, Маріє”.
А далі Михайло перехиливши чарчину запропоновував Марії одружитися і далі жити разом. Нехай хоч на старість, але поживуть, разом воно ж простіше, разом воно ж веселіше.
Ошелена пропозицією кума Марія не знала, що відповісти. Сказала, що подумає. Найбільше боялася не так людського осуду в селі, мовляв, в 60 заміж зібралася, як того, що доньки скажуть. Вони у неї дівчата з характером, до того ж звикли, що мама все для них лише має робити.
Марія сказала, що подумає. А Михайло відповів, що буде чекати.
Фото ілюстративне.