fbpx
Життєві історії
В суботу Анна прокинулася і вирішила, що сама піде на город. Перші заморозки не за горами, син вже кілька тижнів обіцяв, що приїде в суботу, але минув вересень, вже жовтень до половини збігає, а Михайло до мами так і не навідався, все часу нема

До початку жовтня, як правило, на городі у Анни вже нічого не було. Жінка старанно прибирала урожай, вирощений власноруч, і акуратно розкладала що в погреб, а що в банки. Але цього року Анна щось почала нездужати, от і залишилося ще дещо на грядках. Син вже кілька тижнів обіцяв, що приїде в суботу, але минув вересень, вже жовтень до половини збігає, а Михайло до мами так і не навідався, все часу немає.

В суботу Анна прокинулася з самого ранку і вирішила, що сама піде на город. Вже перші заморозки не за горами, а чекати поки Михайло знайде в своєму щільному графіку час, вже не сила.

До обіду Анна з роботою впоралася, зібрала все у мішки, в погреб занесла, і знесилена сіла таки відпочити. Тут на вулиці почула дзвінкий голос Марини.

– Тітко Анно, відкривайте хвіртку, я Вам борщу свіженького принесла, – радісно повідомила жінка.

Марина була сусідкою Анни, хороша, весела, доброзичлива, завжди прийде, допоможе, от тільки доля до неї не вельми доброю була – поїхала вона студенткою в місто, а коли повернулася, невдовзі дитя народила. Так з донечкою самі і живуть. Марина продавчинею в місцевому магазині працює, роботи не цурається, все заради доньки.

Анні вона весь цей час за рідну доньку була – і по господарству допоможе, і їсти принесе, і до себе на свята закличе. Не дає, одним словом, літній жінці сумувати. Ось і сьогодні – побачила, що Анна з самого ранку на грядках, тут же прибігла і обід принесла.

А після обіду вперше за довгий час приїхав на своїй іномарці і Михайло. Коли побачив на подвір’ї у мами Марину, відразу знітився, сухо привітався і пішов в хату. Почав питати матір, чого вона його не дочекалася, а потім став розповідати, що вони з дружиною і донькою їздили в Туреччину на курорт, бо в вересні ціни дешевші, тому він до мами і не приїжджав.

Коли звечоріло, Анна вийшла з хати і почула голоси – розмову вели Михайло з Мариною. Анна мимоволі все підслухала:

– Ти ж не сказала нічого моїй мамі? – запитав Михайло Марину.

– Звичайно ж, що ні, – відповіла та. – Я ж тобі багато років тому пообіцяла, що вона ніколи ні про що не дізнається.

– А чого ж ти ходиш тут? Хочеш, щоб мама переписала свій будинок на тебе і твою доньку?

– Михайле, і твою також… Але я приходжу не за цим. Твою маму я щиро люблю і щиро їй допомагаю.

На цих словах Анну ніби осінило! Як же вона раніше про це не здогадалася? Донька Марини – її рідна онука…

Але Михайлу в той вечір вона нічого не сказала. А в понеділок пішла і написала дарчу – все своє майно вона подарувала внучці, яку нещодавно знайшла.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page