В середині червня ми з чоловіком були на дні народження його мами, – поділилася зі мною моя подруга Дарина. – Свекри знову завели зі мною розмову про квартиру. Мовляв, треба ж щось робити з цим питаням, давайте, ми будемо допомагати вам хоч трохи рухатися вперед. Візьмемо з батьком гроші, які відклали, гараж свій продамо, дивись, набереться на перший внесок, можете про власне житло подумати. Та чоловік мій, як не дивно, навіть слухати все це не став. Нічого, каже, нам не потрібно, ми впораємося й самі, без вашої допомоги якось. Але як впораємося самі? Більше чотирьох років ми уже перебираємося з однієї орендованої квартири в іншу, і ситуація не змінюється зовсім.

Дарина і Михайло живуть в орендованому житлі ще з першого дня після весілля. За п’ять років переїжджали вже два рази.

Спочатку не могли порозумітися з господинею, яка за відсутності орендарів приходила в квартиру зі своїм ключем та передивлятися могла навіть шафи усі. Друга ж господиня орендованої квартири раптово розлучилася зі своїм чоловіком та дуже несподівано попросила звільнити житло протягом тижня, адже сама збиралася перевезти туди всі свої речі та жити там.

Зараз Дарина з Михайлом живуть вже в третій за рахунком орендованій квартирі, і, по-хорошому сказати, потрібно тепер з’їжджати і звідти. Сусідка їх зверху, самотня бабуся, забувається закривати воду та вже за рік третій або четвертий раз заливає їх квартиру водою. А якщо вона забуде не лише вимкнути кран, а й газ. Що тоді?

– Якось ми з Михайлом повертаємося після роботи, а вдома на підлозі чимало води, – згадує Дарина. – Мало приємного в цьому було, адже нам довелося все прибирати там та вимивати самим, ще довго була цвіль після того на стінах. Але це добре, погано те, що бабуся вже старенька, не розуміє добре вже нічого все забувається. І що вона зробить в наступний раз, ніхто передбачити не може.

Все це дуже засмучує саму Дарину також.

Звісно, вона з чоловіком дуже хочуть власне житло, просто мріють про нього, і збирають гроші на перший внесок, хочуть брати кредит.

Але гроші накопичуються якось дуже повільно. Постійні переїзди, та й сама орендна плата, дуже впливають на їх. і без того непростий, фінансовий стан, хоча подружжя і намагається знайти житло дешевше, щоб менше витрачатися.

Можливо, до речі, через це і потрапляють в такі ситуації з квартирами. Багато їх знайомі знімають роками у одних господарів і живуть прекрасно, все чудово у них. А тут кожні півтора-два роки переїзд.

– Потрібно щось робити вже, адже це дуже складно все! – кожен раз сумно говорить свекруха, мати Михайла. – Давайте, ми будемо підключатися до того, щоб вам якнайшвидше допомогти придбати власне житло.

Але Михайло чомусь категорично проти участі батьків у вирішенні свого квартирного питання, відмовляється брати навіть в борг у тата і матері гроші. Батьки – пенсіонери, зайвих грошей у них немає, ще й часи такі складні.

Вони зараз відкладають тільки тому, що живуть дуже скромно. Нікуди не ходять, нічого не купують, їдять майже виключно супи та каші, для них і апельсини в сезон – справжні ласощі. Загалом, люди вони дуже спокійні і заощадливі, вважають, що їм багато не потрібно.

– Ну ось ким треба бути, щоб забрати у них накопичені з такою працею гроші за багато років? – зітхає з сумом Михайло.

– Але ж он Ірина, сестра рідна твоя, спокійно у ваших батьків гроші ж бере? – зітхає у відповідь чоловіку Дарина.

Ірина – старша сестра Михайла, ніколи не відмовлялася від допомоги батьків. Брала все, що давали – починаючи від пів качана капусти, і закінчуючи грошовими купюрами.

А років п’ять тому Ірина з чоловіком добудували добротний будинок, нещодавно купили автомобіль. Дарина точно знає, що у всіх витратах активну участь брали батьки.

– Ірині можна брати гроші у батьків, вона жінка, а я все-таки чоловік! – твердить своє Михайло. – Повинен заробити сам! Забирати у батьків-пенсіонерів останні гроші я не можу, якось самі справимося.

– Ну і що що жінка! Яке це має значення тут? У неї ж теж є чоловік, – незрозуміло Дарина розводить руками.

Та Михайло не погоджується з нею, каже, що донька ще може брати гроші в мами й тата, а синові – дорослому чоловікові, вже соромно брати останнє в батьків-пенсіонерів. Але хіба це вірно? Хто тут правий?

Фото ілюстративне.