fbpx
Breaking News
– З цим чoловіком у вас нiколи нe бyде дiтей, – oшелешили Іру лiкарі. – Мoже, спрoбувати знaйти для нашої дuтинки біoлогічного тaтка? – запрoпонував pаптом Сергій. Чеpез деякий час жiнці було не до жаpтів: Сергій таки всерйоз убuв собі в гoлову, що вони мoжуть наpодити дuтину від iншого чoловіка. Мaйбутнього тaта для дuтини вибиpали дoвго і пpискіпливо
Цi знаки Зодіаку нiкoли не мають грошей. Вони зaвжди жuтимуть бiдно. Фінансові пpoблeми мають вcе життя
Вітька покuнув Лесю, як тiльки ту випuсали з пoлогового: скaзав, що дaвно любить iншу. Перед тим зо два роки Лара слухала рoзповіді сусідки про те, як Леська хoче зaвaгітніти і нiяк нe мoже, як її благовірний вoзить по доpогих куpортах. Якось увечері Маринка радісно пoвідомила, що подруга наpешті чeкає дuтину. На п’ятому місяці повiдомили, що у Лесі буде xлопчик, і тут же oшелешили: дuтинка надзвичайно xвора. Та жінка у сні сказала, що наpодиться здoрова дiвчинка
Зігpали веciлля і молоді пішли жити до батьків чoлoвіка. Перебpaлися у їхню хату. Та чoлoвік вcе рідше пoчaв приходити додому. Райка спочатку пoбuвaлася, а пoтiм знaйшла вихід
Сeло здивyвалося, кoли Катерину настuрливо пoчала шyкати незнaйома жiнка. – Нe чaсто тепер до Катерини гoсті xодять. А кoлись хoдили. Чолoвіки гoлови за нею скpучували. Тут oдин вiд сім’ї втiк. Люди кaзали: «Петре, oдyмайся. Веpтайся до жiнки і дuтини». Ксеня намaгалася запам’ятати жiнку, яка змaнила, вкpала батька і яку батько любuв усе жuття
Життєві історії
В сeлі стаpу Ганну знaли всi, тому в дeнь сyду, у клyбі, здавалось, зібpалося всeньке сeло. Не віpили, щo pідний сuн із матір’ю бyде сyдитися

В сeлі стаpу Ганну знaли всi, тому в дeнь сyду, у клyбі, здавалось, зібpалося всeньке сeло. Не віpили, щo pідний сuн із матір’ю бyде сyдитися.

Бабу Ганну в селі знали всі – від малого до великого. Для кожного у неї знаходилося добре лагідне слово, а дітей, які часто забігали неї на подвір’я, завжди чекав гостинець: чи горішок, чи яблучко, чи якась цукерка. Джерело

Родина баби Ганни з діда-прадіда жила в селі. Вона й сама, було, спробувала міського життя – пропрацювала рік-другий на заводі повернулася до батьків із маленькою дитиною. Після того нікуди й не виїжджала. У селі трохи поговорили про гріховну Ганнину поведінку та й замовкли.

Павлуша, так назвала Ганна сина, ріс милим, хорошим хлопчиком. Вона в нього всю свою душу вкладала: оберігала, дбала, аби був нагодований, чистенько одягнений та взутий, мудрості життєвої навчала. І син платив матері тією ж монетою – горнувся до неньки, допомагав по господарству, добре вчився. Коли закінчив школу, поїхав на навчання до міста, там і залишився працювати на заводі, згодом одружився.

Спочатку Павло часто навідувався до матері – город посадити, допомогти зібрати урожай, але з часом його приїзди ставали все рідшими й коротшими. Дружина сина виросла у місті, тож не дуже полюбляла приїжджати у село, а діток їм Бог не дав, тож привозити до бабусі на канікули не було кого.

Поки баба Ганна була при здоров’ї, то помаленьку справлялася з господарством: то сусіди допоможуть, то когось попросить із односельців і заплатить за роботу, бо гроші якісь водилися. Баба сама не з’їсть, а продасть якесь яйце, слоїк молочка, картоплину, цибулину, то вже і має свіжу копійчину.

Читайте також: В сeло повеpнутися Марина нe мoгла. Тaм xвора мама чeкала на її дoпомогу. У пoшуках pоботи знaйшла дiвчину, як дві кpаплі води сxожою на нeї. Дoля звeла її з сестpою-блuзнючкою чеpез 25 років

Та прийшла старість, здоров’я не стало, а тут, щоб лише дров на зиму купити, то треба не одну пенсію. А від сина ані помочі, ні вістки.

Хтось нараяв Ганні подати на сина до сyду, щоб він платив матері аліменти, раз сам добровільно не хоче допомагати старенькій. Баба Ганна подумала-подумала, не хотілося, але як припекло, то так і зробила. Заяву написала і стала чекати сyду.

У не такі вже й далекі роки часто практикувалися виїзні сyди, аби надати справі більшого розголосу, і щоб іншим не хотілося повторювати чужі помилки.

І ось настав день сyду. У клубі, здавалось, зібралося всеньке село, не протовпитися. Всім було цікаво подивитися, як же це син із матір’ю буде судитися. Павло з дружиною приїхали до клубу на власному авто. До баби Ганни в хату й не заглянули. Звичайно ж, кому це сподобається, щоб тебе по сyдах тягали. Прийшла і баба Ганна. Маленька, зігнута, постаріла. Павлуша як глянув на матір, то сльoзи виступили на його очах, давненько вже її не бачив.

Першим сyддя викликала сина. Павло говорив, що не забув про матір, просто за роботою, за постійними відрядженнями зовсім не має вільного часу. І що просив дружину попіклуватися про забезпечення матері, гроші вона повинна була надсилати. А виявляється.

Далі свідчила дружина. Красиво одягнена жінка вийшла, стала перед людьми і на запитання судді, чому на старості мати залишилася без їхньої уваги, сказала, що спочатку їй гроші давали і одяг привозили, але мати рідко що з того вдягала.

– Подивіться, й зараз, яка у неї на голові хустка! Її давно пора викинути. А ви знаєте, що мати за все життя так і не сказала синові, хто його батько? – завершила жінка свій виступ.

У залі зашуміли і суддя почала всіх заспокоювати. І тут слово попросила баба Ганна. Вона в ту хвилину ніби вирівнялася, виросла. Її голос бринів, коли розпочала свою сповідь.

– Я думала, що так і помpу зі своєю таємницею. Господь свідок, не хотіла я цього. Люди добрі, розсудіть, чи правильно я зробила. Я не тільки не знаю, хто батько Павла, але не знаю і хто його мати. – Залом знову хвилею прокотився шум, почулися вигуки здивування. Баба Ганна, ніби й не чуючи цього галасу, продовжувала свою розповідь:

– Багато років тому працювала я на заводі, жила в гуртожитку. Сім’ї в мене не було, а роки брали своє. І ось я, повертаючись із нічної зміни, почула, що звідкись долинає плач. Прислухалася, таки ніби дитина. Я пішла на той голос і побачила під кущем малесеньку дитину, загорнуту в одіялко, а поруч записочка: «Пробач, сину». Його мати знала, що цією стежкою ходять люди й дитинку хтось забере.

Я взяла немовля на руки, і воно відразу ж заспокоїлося, тільки губами плямкало, видно, їсти хотіло. Думка забрати дитину собі прийшла відразу, і я, не вагаючись, зібрала клуночок та й повернулася в село до батьків. Тут же записала хлопчика на своє прізвище і виростила його, як рідного. Лише зрідка згадувала, що я не є йому рідною, таким дорогим він був мені. І жаль лише за тим, що син не став мені опорою на старості літ, змусив мене розкрити цю таємницю.

Павло встав зі свого місця і дивився на матір широко розплющеними очима – він не міг отямитися від почутого. В нього й думка ніколи не закрадалася, що мати йому не рідна. Вона його виховала, любила, пecтила, а він відплатив їй такою невдячністю.

А баба Ганна тим часом повернулась до невістки і сказала: «А хустка ця, дитино, дорога мені як пам’ять, бо купив її мені син із першої своєї зарплатні». І заpидала.

Павло кинувся до матері, обійняв її. Поряд із нею він був великий, дужий. Здавалося, що міг узяти її, таку маленьку, на руки, і як колись вона його, – поколисати. Так і стояли вони обнявшись.

І не в одного в залі текли сльoзи, дивлячись на це примирення матері та сина. А сyдді стали повільно збирати свої папери.

Related Post