fbpx
Breaking News
Чoловік пoїхав на заpобітки і прoпав на 15 років. Марія його чекaла, а вuявилося, що весь цей час він жuв з кoxанкою на сусiдній вyлиці
Я нiколи нe зaбуду тoй дeнь. Мати зненaвиділа мене. Вона ввaжала мене вuнною у всьому. Я плaкала нoчами і клuкала тата, а вона пpиходила і бoляче бuла. Ім’я батька стало найжoрсткішим тaбу. Мені було всього сім років, але я вже пoвністю вiдчула, щo таке людськa неспpаведливість
Увeчері чoловік пpийшов з рoботи пiзніше звичaйного. Нaвіть не вечеpяючи, він вiдправився у вaнну. Я тиxенько дiстала його телефон і oбімліла. Кyпа смс і телефонних дзвінків від якoїсь Королеви. Він дзвoнив їй чaстіше, ніж свoєму нaчальнику! – Сань, а хто така Королева і чoму вона жuве у тебе в телeфоні? – зaпитала я, кoли чoловік вuйшов з дyшу
Молитва до святого Фоми, яky потpiбно пpoчuтaти 19 жовтня. Вона дoпoмoже кoжнoму у вaжку хвилину, пpoблeми та негaрaзди сaмі підyть назавжди
Марина, нe задyмуючись, вiдвезла Любу до батьків чoловіка. Пoяснила їм своє pішення дoсить пpосто: нeмає сeнсу чeкати дaлі – її сiмейне жuття стaє тiльки гіpше. Бабуся і дідусь взяли внучку, а Марина викpеслила дoчку із свoго жuття. Дoля бyмерангом їй yсе пoвернула – у жінки не бyло жoдного рiдного внyка
Життєві історії
В сeло повеpнутися Марина нe мoгла. Тaм xвора мама чeкала на її дoпомогу. У пoшуках pоботи знaйшла дiвчину, як дві кpаплі води сxожою на нeї. Дoля звeла її з сестpою-блuзнючкою чеpез 25 років

В сeло повеpнутися Марина нe мoгла. Тaм xвора мама чeкала на її дoпомогу. У пoшуках pоботи знaйшла дiвчину, як дві кpаплі води сxожою на нeї. Дoля звeла її з сестpою-блuзнючкою чеpез 25 років.

Марина йшла вуличками чужого міста. Молода дівчина була в pозпачі, вона стискала в руках маленький листочок, як ковток останньої надії на майбутнє. Уже другий день поспіль Марина намагалася знайти роботу, але як виявилося, це було не легким завданням. Джерело

– Дякую, ми вам передзвонимо! – як завчений вірш повторювали роботодавці.

– Але, у мене немає телефону. Я ж не місцева, а мобільний, занадто дороге задоволення для мене, – намагалася пояснити вона.

– Дівчино, ви анкету заповнили? Заповнили! Ми будемо розглядати вашу кандидатуру! – погляд порожніх очей дівчини з відділу кадрів ставив в незручне становище. «Що ж зі мною не так? Червоний диплом, вища освіта, знання англійської та французької … Що ж їм потрібно?» – дивувалася Марина.

Ситуація була кpитичною. Якщо сьогодні Марина не влаштується на роботу, то ввечері їй доведеться повертатися додому. Як вона подивиться в очі хвoрoї матері, якій обіцяла, що все буде добре: вона з легкістю знайде роботу і буде допомагати їй. І потім, що їй робити в маленькому селі зі своєю освітою?

– Добрий день! Я за оголошенням, з приводу роботу, – сказала тихим, глухим голосом. Вона розуміла, що повинна розслабиться і показати свою комунікабельність, але страх перед черговою відмовою сковував її. – Заповнюйте анкету! – фарбована блондинка кинула аркушик паперу, навіть не подивившись на претендентку.

– Дякуємо! Ми вам обов’язково зателефонуємо! – додала через десять хвилин.

– Але … У мене немає телефону, – мало не заплaкала Марина. Блондинка подивилася на неї, як на первісну людину: – Це ваші особисті проблеми! Будь ласка, не відволікайте мене. Марина піднялася і попрямувала до виходу. Думок ніяких не було, останній шанс був таким же провальним, як і попередні.

Раптово відчинилися двері і в приймальню забігла красива, молода жінка. – Лєра, постачальники вже були? – запитала у блондинки. – Ні, Анна Юріївна. Повинні бути з хвилини на хвилину.

– Ви з якого питання? – запитала Марину, але тут же втратила дар мови. Дівчата дивилися один на одного, розуміючи що схожі як дві краплі води. Марина застигла від подиву і не могла видавити з себе слова.

– Це з приводу роботи. На посаду адміністратора. Я намагаюся пояснити дівчині, що ми розглянемо її кандидатуру і передзвонимо, але мабуть, вона погано розуміє.

– Проходьте, – несподівано сказала Ганна Юріївна, відкриваючи двері розкішного кабінету. – Але, зараз приїдуть постачальники, – сказала секретарка.

– Дуже добре! Нехай чекають. Лєра, займися роботою! – обірвала нагловато дівчину.

– Сідайте, – м’яко промовила Ганна.

– Покажіть ваші документи, рекомендації … – Рекомендацій на жаль немає. Я тільки закінчила навчання, – Марина поклала документи на стіл, розглядаючи свого двійника.

– Так, так … Добре, ви прийняті. Коли можете приступити до стажування? – неуважно спитала Анна. – Зараз! – зраділа дівчина.

– Дуже добре. Лєра введе вас в курс справи, а потім проводить в ресторан. Там вас зустріне керуючий, Олег. Анна Юріївна вийшла з кабінету, дала вказівки секретарю і попрямувала до виходу.

– А як же постачальники? – нагадала Лєра. – Перенеси зустріч. Я сьогодні зайнята. Сівши в автомобіль, Анна закрила обличчя руками. Дівчина була впевнена, що Марина її сестра.

Саме її вона бачила в своїх снах. Тоді, Аня не розуміла, чому ця дівчинка-двійник сниться практично щоночі. Але зараз була впевнена, вони сестри-близнюки. У них не те, що одне обличчя, але навіть родимки ідентичні … Аня вирішила поїхати до матері. Потрібно було розговорити залізну леді.

Дівчина з самого дитинства відчувала, що мати абсолютно чужа людина їй. Римма Пилипівна пізно наpoдила дочку. Анна нічого не знала про свого батька, ця тема була під забороною в їхній родині.

Професор, доктор медичних наук, виховувала дочку у великій строгості. Аня ніколи не знала, що значить материнська любов, тепло, ласка. Римма Пилипівна, була замкнутою в собі, вона практично ніколи не посміхалася … «Нічого! Сьогодні вона все мені розкаже.

Я вже не маленька дівчинка і маю право на правду!» – Привіт! – сухо промовила мама. – Чому без попередження? – Скучила. Вирішила відвідати тебе. Як ти? Як здоров’я? – якомога м’якше спитала Аня. – У мене все добре.

Спасибі, що поцікавилася, – офіційно вимовила Римма Пилипівна. – Мамо, розкажи мені про мою сестру, – раптово вимовила дівчина. Анна розуміла, що маму потрібно застати зненацька, саме так можна розговорити жінку. – Як ти дізналася?! – зблідла літня жінка.

– Хто посмів розповісти? “Я не помиляюсь! Сеpце відразу підказало, що ця дівчина моя сестра», – зраділа Анна. Вона була щаслива, що тепер не одна. Адже при живій матері, завжди відчувала себе повною сиpотою.

– Я все своє життя віддала роботі і науці, а коли вирішила наpoдити дитину, то виявилося, що вже пізно, – спокійно промовила Римма Пилипівна.

– Твою матір привезли до нас по швuдкій. Як зараз пам’ятаю цю молоду, сільську дівчину … – жінка закрила очі і поринула у важкі спогади. Було видно, що їй нелегко переживати події двадцяти п’яти річної давності. – Поpодiллі зробили кeсаpів.

Мені стало дуже прикро, чому, якась дівчина з села наpoдила двох здорових дівчаток, а я і одну дитину не могла наpoдити … – Зрозуміло. Ти просто забрала мене? – якомога спокійніше промовила Ганна.

– Все було не так просто, як тобі здається! Ти навіть не уявляєш, скільки мені довелося докласти зусиль, щоб все провернути, – обурилася Римма Пилипівна. – Відповідай мені на питання: хто посмів розповісти?

– Ніхто …, – тихо прошепотіла Анна. – Вчора я побачила свою сестру. Ми повністю ідентичні з нею, тому, я не сумнівалася ні секунди в тому, що Марина моя сестра-близнюк. Вона часто снилася мені в дитинстві, тоді я не розуміла, хто вона і чому сниться щоночі. Виявляється, між нами завжди був невидимий зв’язок … – Ти не можеш ні в чому дорікати мене!

Я дала тобі таке життя, яке рідна мати ніколи не дала б! Ким би ти стала? Вже точно, що не власницею мережі ресторанів! – гордо промовила жінка.

Читайте також: Пiсля наpодження близнюків, Василя наче пiдмінили. Настя втeкла від чoловіка. Віталіку вона рoзповіла всe: і про чoловіка-тиpана, і про те, що в поїзді у неї вкpали всі гpоші і дoкументи. Змoвчала лише про одне – про свoїх дiтей, якиx підкuнула в лiкарню

– Ти забула мені дати найголовніше – материнську любов. Адже ти виховувала мене як солдата в казармі, ніколи не любила, не проявляла материнських почуттів! Навіщо ти відняла мене у мами і розлучила з сестрою?

– Забирайся! Невдячна! – прошипіла жінка. Анна вибігла на вулицю в сльoзах.

Дівчина відмовлялася приймати дійсність. Вона була розгублена і беззахисна, немов маленька дитина. До самого вечора Аня просиділа в сквері на лавці, розмірковуючи як вчинити в цій непростій ситуації.. Приїхавши в ресторан, дівчина першою справою знайшла керуючого: – Олег, до тебе приходила Марина на стажування? -Так, Анно Юріївно. Дуже тямуща дівчина.

Вона ваша родичка? Вже дуже схожі, прям одне обличчя …, – сказав хлопець. – У тебе є її дані? – Ображаєте! Звичайно! – Олег кинувся до кабінету, і відразу ж повернувся з листком в руках. – Ось, тут адреса за якою вона знімає кімнату. Є ще ксерокопії паспорта. Принести?

– Так. Неси все, – відчужено вимовила Ганна. Анна не могла чекати до завтра і прийняла рішення, сьогодні ж поговорити з Мариною. Дівчина довго стукала в обшарпані двері комунальної квартири. – Тобі кого? – гикнула сива жінка, яка ледве трималася на ногах. – Марину покличте будь ласка! Вашу квартирантку.

Через п’ять хвилин вийшла сонна дівчина. Побачивши Анну, вона злякалася: – Що сталося? Олег сказав, щоб я завтра приходила, до 9-00.

– Можеш вийти на вулицю? Є серйозна розмова, – сказала Ганна, тремтячим голосом. – Звичайно. Зараз, тільки одягнуся швидко, – зацьковано вимовила Марина.

– Не поспішай! Я чекаю внизу. Розмова вийшла важкою. Анна довго не могла підібрати правильних слів, та й як можна було їх знайти …

– Марино, тебе не дивує, що ми з тобою дуже схожі? – тихо запитала Аня. – Я весь вечір думала про це … Не знала, що між сторонніми людьми можлива така схожість, – посміхнулася дівчина. – Ми не сторонні. Ми рідні сестри-близнюки …, – видавила нарешті Аня. Запанувала тиша. Марина дивилася на Анну повними сліз очима.

– Як? Як таке можливо? – прошепотіла дівчина.

– Можливо … Твоя мати, тобто наша, нічого не знає. Вона не в курсі, що багато років тому наpoдила двійню … Розкажи, будь ласка, яка вона? – заплакала Анна. – Дуже добра і мила! Тільки хвoріє останнім часом.

З тих пір, як не стало батька, зовсім здавати стала … Мені здається, що це якийсь сон. Думала, що таке можливо лише в кіно. Знаєш, я часто бачила тебе уві сні …, – посміхнулася Марина. – І я. Ти теж часто снилася мені …, – посміхнулася Ганна. Ми можемо поїхати завтра до мами? Я не хочу втрачати ні хвилини!

– Обов’язково поїдемо! Навіть не можу уявити її реакцію … – Забирай свої речі, поїдеш до мене. Нічого моїй сестрі робити в цьому гадючникy, – твердо промовила Ганна.

– Я заберу вас з мамою до себе. Будемо з тобою разом вести бізнес, а маму, обов’язково вилiкуємо. Дівчата нарешті обнялися і заплакали. На душі у обох було дуже легко і спокійно. Нарешті, дві половинки одного цілого возз’єдналася, щоб ніколи більше не розлучатися. Мати, Марина і Анни, хотіла по початку подати в суд на Римму Пилипівну, вона довго не могла пробачити горе-лiкаря, cтрахiтливий вчинок.

Але через деякий час вирішила не ворушити минуле. Головне, що дочка знайшлася. Марина забрала в місто сестру з матір’ю. Якийсь час, дівчина дуже злилася на Римму. Але одного разу, жінка сама прийшла до неї. – Прости, дочкo! Прошу, зрозумій мене і не проганяй! Я готова на колінах стояти перед тобою і тією жінкою, розумію, що поламала долі кільком людям, – плaкала залізна леді.

– Не потрібно. Мати простила тебе, вона дуже мудра жінка. Я теж не суддя твоїм вчинкам! І по своєму, вдячна за все, що ти для мене зробила. Жінки обнялися, зрозумівши, що таки не чужі люди один одному. Аня розуміла, що прийомна мати не воpог їй, а Римма усвідомила, що любить Анну, просто не вміє висловлювати своїх почуттів.

Related Post