fbpx

В Португалії я більше 15 років була на заробітках. Своїм дітям я дуже допомагала, але ніколи не казала правду скільки отримую грошей. От телефоную і кажу – цього місяця 500 євро заробила, собі залишу на одяг та харчування, а вам висилаю по 150. Та це була неправда. А цього року повернулася додому в Україну, собі квартиру купила, а їм по 1000 євро дала. Діти й досі повірити не можуть, бо думали, що останню копійку в мене забирали завжди

Коли я поїхала на заробітки в Португалію, у мене була мрія – заробити собі на квартиру.

Я родом з малого села, батьки у мене ніколи заможними не були, хоча вони дуже багато працювали, щоб влаштувати моє і моїх трьох братів життя.

За цей час так і не набралися гарного добробуту, але мама з татом дуже любили нас, тому вдома завжди була у нас досить таки тепла атмосфера.

Батьки, не зважаючи, на постійну зайнятість, намагалися багато часу і нам приділяти, дітям своїм.

Ми теж з братами виросли працьовитими, постійно допомагали своїм батькам.

Згодом я вийшла заміж і ми стали жити з чоловіком, у хаті його бабусі, адже вона була старенька, догляд був потрібний їй, а чоловік також був з багатодітної сім’ї, іншого житла у нас не було.

Жили ми добре, згодом у нас з’явилося двоє діток.

Жили ми з чоловіком заради них і також для них старалися.

Згодом бабусі не стало і нам було трішки важче, адже вона і з дітьми нам допомагала і пенсія її частенько виручала нас.

Тоді ми з чоловіком могли розраховувати лише на себе, адже, що в моїх батьків, що у свекрів моїх не особливо було можливості нам допомагати.

Ми дуже старалися з Павлом. Але в селі багато не заробиш, та й діти малі, з якими я сиділа постійно. Тримали чимале господарство, велику ділянку землі.

Загалом ми теж любили наших дітей і завжди мріяли, що вони виростуть хорошими людьми.

Згодом наші діти пішли навчатися в місто і ми ще більше старалися, щоб допомогти їм матеріально.

Згодом не стало Павла і мені було важко без нього.

Грошей мало, дітям нічим не могла допомогти, а вдома була лише пустка і туга за Павлом. Діти ріко приїжджали, так, як вважали, що їм в місті буде краще і планували залишитися там і своє життя там влаштувати.

Тоді я вирішила поїхати працювати за кордон, щоб і їм допомагати.

В Португалії я працюю вже більше 15 років, мені тут непогано було, та й звикла, не хотіла повертатися в порожню хату, де все нагадувало про Павла.

Спочатку я дуже своїм дітям допомагала: і весілля зробила, і давала на життя, ще й онукам допомагала.

А коли побачила, що діти перестали це, особливо, цінувати і стали ласі на гроші – стала говорити їм неправду.

От вони запитують мене про зарплату, а я кажу, в цьому місяці лише 500 євро заробила і їм по 150 євро даю, але залишала собі набагато більше, зрозуміла, що маю забезпечувати старість свою і стала думати про те, щоб придбати собі в місті квартиру.

Діти мене постійно просили, щоб я хату продала і гроші віддала їм, адже в селі ніхто не живе, їм гроші більше потрібні, та я не йшла на їх вмовляння, свою хату залишила.

А цього року повернулася додому і купила квартиру собі.

Діти, як дізналися про це, були дуже здивовані, адже вони собі думали, що я їм останню копійку віддаю, але, це було зовсім не так, насправді.

І, хоча я, коли повернулася, дала своїм дітям по тисячі євро, вони дуже образилися на мене, бо ніколи не очікували навіть, що я куплю квартиру собі.

Я вже місяць в місті живу, вже й роботу знайшла, виставила будинок в селі на продаж.

Думала грошима, від продажу, трохи дітям допомогти і собі якусь частину залишити, та ні син, ні донька не розмовляють зі мною.

Я дуже здивована і розчарована.

Чому вони так роблять? Я ж їм дуже допомагала ці роки. Бо я не всі гроші віддала їм до копійки?

Іноді мене совісно зараз. Батьки мені нічого не дали і я так і прожила багато років в бідності, хоча завжди цінувала їх.

А я своїм дітям стільки допомогла і це така дяка? Чи, можливо, я правду егоїстка, що вчинила саме так?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page