– Якось так виходить, що я повинна відмовитися від спортивної секції для свого рідного сина? – незадоволено розповідає 42-річна Галина. – Нехай 14-річний підліток просто днями бігає по вулиці без діла, шукає пригод – зате у бабусі з дідом буде новий котел? Дуже добре мені вони придумали! Або давай припинимо підготовку до вступу дочки, нащо їй те навчання і ті репетитори? Діти – це основне, а батьки не голодують взагалі зараз зовсім, їсти є що. Заміське життя – це їх каприз, це їхнє рішення. Вони знали, на що йшли, нехай тепер думають, як знайти вихід самі.
– Ну не відмовиш ти ж цим татові та мамі! – примирливо спокійно говорить її чоловік. – Підготовка будинку, в якому вони живуть, до зими – це не примха. Давай краще подумаємо, на чому ми зможемо заощадити, де ще можна на чомусь зекономити. Ось репетитор з англійської нашій доньці – це навіщо? Нехай в інтернеті англійську мову вчить сама, зараз тих курсів різних так багато. А фізика з математикою сину нашому для чого? Хіба це не розкіш? У мене не було ніяких репетиторів, і нічого, все добре в житті склалося і навіть вивчився в непоганому навчальному закладі і добре його закінчив.
Дітей у Галини та її чоловіка двоє: донька її перейшла в десятий, син – в сьомий клас, і такі суперечки з чоловіком останнім часом виникають з помітною періодичністю, дуже часто. Пару років тому сім’я переїхала з двокімнатної квартири в трикімнатну. Інакше просто ніяк: двоє дорослих дітей в батьків.
Тепер платять кредит, живеться зараз їм теж зовсім не просто, хоч і просторо.
А витрати на дітей з кожним роком дуже ростуть, прямо, як на дріжджах. Син займається спортом. Є успіхи у нього і перспективи, тренер його постійно хвалить. Проте спорт – це поїздки на збори, спорядження, змагання, в спортивні табори, постійні витрати, при чому дуже недешеві, адже у сина все добре виходить і він постійно активний у різного роду змаганнях. Плюс репетитори – уроки через тренування і різні спортивні заходи хлопцеві часто доводиться пропускати багато занять.
Галині пропонували перевести хлопчика в спортшколу, але вони з чоловіком подумали і відмовилися. Загальна освіта там, якщо чесно, не найкраще, на жаль. Після спортшколи можна буде піти тільки в професійний спорт, а у хлопчика все-таки повинен бути вибір, коли він виросте.
Ось, якщо він захоче спортивну кар’єру – дуже добре. Ну а раптом не захоче? Так просто не зможе все наздогнати в навчанні? А час буде згаяно.
До того ж і дочку потрібно на ноги поставити, скоро вона закінчить школу, їй теж потрібно дати гарну вищу освіту, в наш час це все непросто. Репетитор, курси підготовки, англійська – дочка захотіла сама, розумничка, зараз без іноземної мови зараз нікуди, і в прибиральниці не скрізь візьмуть. Галина цьому тільки рада, нехай донечка вчиться, раз є бажання і потреба, батьки будуть платити. На добру справу не шкода.
Плюс одягнути треба двох дорослих дітей, які вже щось посереднє одягати не хочуть самі, нагодувати – особливо син після своїх тренувань їсть дуже добре, та й тренер рекомендує хлопчикові особливе посилене харчування. У спорті без цього ніяк, щоб мав багато сил і ріс.
Загалом, з грошима якось виходить так, що працюють Галина з чоловіком вдвох на непоганих посадах і з непоганою зарплатою – але живуть якось до копійки, чекаючи нову зарплату.
Якщо від зарплат що і залишається, тут же виникають непередбачені витрати, і на рахунках знову порожньо.
Але Галина намагається не сумувати – через кілька років має стати легше. Скінчиться кредит, діти виростуть, дочка, дивись, піде навчатися, і курсі на третьому-четвертому почне потроху підробляти, ставати на ноги. А там і син визначиться. Якось разом вони впораються!
Єдина проблема – батьки-пенсіонери. Власне, мама Галини нічого наче, живе сама, справляється, хоча, за великим рахунком, матеріальна допомога теж потрібна їй, без питань. На саме необхідне, на продукти та огляди різні, не ті, які дають безкоштовно, а ті, які реально допомагають. Суми поки не захмарні, і Галина намагається допомогти трохи своїй матері, не дивлячись на те, що та кожен раз вона відмовляється брати продукти і гроші і дуже соромиться цього.
А ось мати й батько чоловіка поводяться зовсім по-іншому. Вони пару років тому раптом вирішили “стати ближче до землі”, продали міську квартиру і переїхали в котедж.
Дуже скоро з’ясувалося, що мріяти про життя за містом – це одне, а жити в заміському будинку на дві пенсії – зовсім інше.
Будинок постійно вимагає якихось доробок і вкладень, то одне, то інше. Там підтікає десь щось, тут замокання, постійно щось потрібно міняти, лагодити котел, дах і так далі. Та й ділянку обробляти двом, вже давно немолодим людям, дуже непросто. То траву треба косити, яка дуже швидко росте знову, то сніг відкидати. Люди похилого віку до сина постійно звертаються треба, чи ні – допоможи! Ми, мовляв, тебе ростили, тепер твоя черга про нас дбати.
А син якось теж зовсім нерозумно на це реагує, хоча дорослий чоловік вже. В п’ятницю ввечері після роботи їде за 100 км до батьків, почистити сніг, полагодить котел, купить та привезе продукти, зробить сам всю важку чоловічу роботу по господарству, розвантажить гній, а в понеділок з десятої ранку вже сидіти в своєму офісі на роботі. І таке буває дуже часто.
Ні, ну раз в пів року можна влаштовувати такий візит до своїх батьків до хати. Але допомога свекрам Галини потрібна завжди, і за один приїзд до них раз у пів року справитися з усім нереально.
Вихід один – наймати людей, в ідеалі – постійно, якусь сім’ю: щоб лагодили, тягали, чистили сніг, розвантажували, ремонтували, привозили продукти, шукали майстрів, спостерігали за ремонтом, тому що батьки не особливо в цьому у всьому розуміють.
Чоловік б може і не проти найняти, йому це простіше, ніж слухати постійні докори батьків, мовляв, навіщо тоді ми сина ростили, якщо в старості і допомоги чекати нізвідки! – але тут вже проти сама Галина.
Зайвих грошей у них немає, і матеріальна допомога батькам означає тільки одне – урізання грошей на потреби дітей. Причому, саме зараз, в самий такий момент, коли дітей потрібно ставити на ноги, вирішувати питання з навчальними закладами, кредит виплачувати і ще багато чого іншого. Свекри, між іншим, самі придумали жити за містом. Сиділи б зараз в міській квартирі і все було б добре у них. А вони захотіли, бач, жити біля землі, на чистому повітрі, їсти корисні овочі та фрукти. Але це їх проблеми! Причому тут Галина і її діти!
– Ну це ти вже занадто! – нерішуче говорить чоловік. – Їсти у нас буде що, би з не без хліба сидітимемо, якщо людям похилого віку допоможемо. Ну, трохи поекономимо. Подивися, де і що можна заощадити.
– Ну і де заощадити? – глузливо перепитує свого чоловіка Галина.
– Ну. Зі спортом треба щось вирішувати. Якщо не займатися цим професійно, то й нема чого туди вкладатися, вистачить вже, бо ми стільки грошей їм віднесли туди! Нехай наш син вдома сидить, уроки вчить – дивись, і репетитори не знадобляться. Та й старша донька теж. Нехай вчиться сама, є інтернет, вчителі в школі , будь-яка література – що, мало цього, щоб гарно навчатися? Та й про вищий навчальний заклад в 10-му класі рано думати – ще півтора роки попереду!
Але Галина зовсім економити на своїх дітях зовсім не хоче. Так, нехай не все, чим вони займаються, життєво необхідно, але – з якого дива їх цього позбавляти, якщо воно їм подобається?
Кому більше зобов’язані допомагати дорослі діти – батькам, яким вже за 70, і немає ні сил, ні грошей, або дітям, яких потрібно ставити на ноги, щоб жили потім все життя нормально? Галина дуже незадоволена, що чоловік себе так поводить, бо він останнім часом почав мову про те, що батькам потрібно нового котла для опалення купити, бо той вже погано гріє.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – m2bomber.
