В суботу зранку я пішла на ринок, купила продуктів, і збиралася варити суп з гарбуза, бо чоловік давно просив. Зайшла на кухню, розклалася. Раптом вбігає щаслива Оленка і радісно повідомляє, що у нас завтра будуть гості.
– Які ще гості? – уточнила я, нічого не розуміючи.
– Батьки Олександра, вони познайомитися з вами хочуть, – пояснила Оленка.
– Хто такий Олександр, і чому його батьки надумали знайомитися з нами? – питаю, але, здається, вже починаю щось розуміти.
– Мамо, ти його бачила. Кілька днів тому ми з ним під під’їздом стояли, він навіть привітався з тобою.
– І лише через те, що привітався, я маю приймати його батьків у себе? – уже все розуміючи, піджартувала я.
– Та ні, Олександр одружуватися хоче. Пропозицію мені зробив. Сказав батькам, щоб до весілля готувалися, а вони відразу сказали, що треба з сватами говорити, тобто, з вами.
Я аж присіла. Подивилася на стіл, і на продукти, які я купила зрозуміла, що гарбузовим супом-пюре пригощати їх якось буде не дуже гарно. Тому я покликала чоловіка.
– Тарасе, йди но сюди, розмова є, – кажу. – Треба піти в магазин.
– Ти ж щойно була на ринку? Що, забула щось купити? – перепитав чоловік, який збирався всю суботу сидіти вдома.
– Ой, Тарасе, не питай. Свати завтра до нас прийдуть. А ми не маємо що на стіл покласти.
Тепер уже присів мій чоловік.
– Які ще свати? Оленка що, заміж зібралася? Доню, ходи сюди! – скомандував чоловік. – Тут мама каже, що ти заміж виходиш? Поясни, будь ласка.
Оленка батька трохи боялася, тому глянула на мене, а коли побачила в моїх очах підтримку, то сказала, що так, вона любить Олександра і збирається за нього заміж. А завтра до нас прийдуть його батьки, щоб про все поговорити.
Тут мій чоловік вже зрозумів, що нам не до жартів. В 45 років ставати сватом йому аж ніяк не хотілося.
– Доню, тобі лише 21 рік, тебе ніхто з дому не жене. Навіщо тобі так рано світ собі зав’язувати шлюбом? Походи, роздивитися, знаєш, скільки таких Олександрів ще буде на твоїй життєвій дорозі? – став він відмовляти доньку від необдуманого вчинку.
– Тату, ви з мамою чого одружилися? Бо відчули рідність душ. От і я відчуваю, що Олександр саме той чоловік, з яким я хочу життя прожити.
Оленка говорила так впевнено, що у мого чоловіка аргументів не залишилося і він пішов у супермаркет за продуктами. А я стала складати список, чим завтра гостей пригощатиму.
Я дивилася на свою донечку з гордістю, вона виросла не лише красунею, але й розумницею. І тільки одного я не могла зрозуміти – коли вона так швидко виросла?
Разом ми впоралися швидше. Оленка готувала зі мною нарівні, і я розуміла, що вона вже достатньо готова до сімейного життя. А що ще не вміє, то навчиться.
Проте, в неділю нас чекав неабиякий сюрприз. Прийшли батьки Олександра і ми з чоловіком лише переглянулися. Відразу було видно, що особливими манерами вони не вирізняються.
Майбутній сват поплескав мого чоловіка по плечу, і відразу перейшов на ти. Так, наче вони знаються мільйон років.
А сваха зайшла на кухню не чекаючи запрошення, і почала розкладати їжу, яку вона привезла з собою.
Їхній безпардонності не було меж, я хотіла зробити їм зауваження, але стрималася, і кажу:
– Свахо, ну навіщо було так турбуватися? У нас все є, ми готувалися до вашого візиту.
– Що у вас там є? Мабуть, все в магазині купили? У нас все домашнє, свіженьке, дивіться – і ковбаска, і сальце, і м’яско. А голубці! Та ви таких ще зроду не пробували. А. Ще сирник. То мій коронний рецепт. Поставте поки в холодильник, а потім подамо до кави.
– А що ви дасте в придане за свою доньку? Квартиру, машину, чи може грошову винагороду яку? – раптом запитав сват.
– Яке ще придане? Середньовіччя якесь, – зірвався мій чоловік.
Сват щиро розреготався, і знову поплескав мого чоловіка по плечу.
– Та він жартує, – поспішила усіх нас заспокоїти сваха. – Петре, ну чого ти знову починаєш? Люди ж нас не знають, ще образяться.
Ми полегшено видихнули і сіли за стіл, стали пригощатися і нашими наїдками, і тими, що принесла сваха. Ковбаса її і справді була дуже смачною, таку в магазині не купиш.
За годину ми вже з сватами спілкувалися так, наче зналися все життя. Так, вони люди з села, прості, але зате щирі і відкриті, зараз це рідкість велика.
Одружили ми наших дітей, весілля гарне зробили. Молоді живуть у нас, бо в місті зручніше і перспектив більше, але ми на вихідних щоразу їдемо до сватів, там вже пригощаємося до схочу.
Пощастило нам і з зятем, і з сватами. Щирість, добропорядність, відкритість – то зараз велика рідкість серед людей.
А ми тримаємося разом, так і веселіше, і простіше. З нетерпінням чекаємо на внуків.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
