fbpx
Життєві історії
В неділю ми з дітьми пішли в парк. До нас приєдналася свекруха, яка живе неподалік, і все зіпсувала. Коли вона побачила, що ми приїхали на моїй машині, почала звинувачувати мого чоловіка, чому він купив машину не їй, а мені

Я завжди знала, що моя свекруха – дуже специфічна жінка. Завжди, коли вона приходить до нас, між нами починаються непорозуміння. Мама чоловіка намагається активно втручатися у всі наші справи. А коли я їй цього не дозволяю, вона ображається і влаштовує концерти в своєму стилі.

На минулих вихідних ми поїхали в парк, дітей вигуляти, погода була не по-осінньому тепла. А парк цей, на жаль, знаходиться недалеко від будинку чоловікової мами. Поки я з дітьми каталася на каруселях, чоловікові зволила зателефонувати наша велика начальниця – свекруха. Чоловік радісно повідав свекрусі про те, що ми зараз недалеко від її будинку.

Наталія Петрівна, яка дуже скучила за онуками, прибула рівно через 25 хвилин. І катати на атракціонах ми з чоловіком почали трьох «дітей»: двох синів і їх бабусю. Після цього наша прогулянка мені розподобалася і я дуже хотіла додому. Через пару годин після приєднання до нашої компанії мами чоловіка, я знайшла відповідну причину і ми зібралися їхати.

Треба сказати, що Наталя Петрівна– дама з розмірами. І чоловік у мене теж зовсім не маленький. А ось моя машина, навпаки, зовсім невелика. А на задньому сидінні, між двома автокріслами, зовсім маленька відстань. Я туди може ще б і влізла, але ніяк не чоловік і чи його мама.

Від парку до будинку свекрухи йти хвилин 10 від сили. До нас адже вона сама прибігла, не бідкалася, що пройшла довгий тернистий шлях. А ось дорога додому здавалася свекрусі неймовірно довгою:

– Я втомилася, ви мене відвезе, – видала розпорядження свекруха. – Андрій, де твоя машина?

Про те, що машина є у чоловіка, свекруха, звичайно, в курсі. А ось про моє недавнє придбання її ніхто не повідомляв. Навіщо? Менше знає, краще спить.

Чоловік важко зітхнув і відповів матері: – Ми на Любиній машині, мамо.

– А звідки у Люби машина? За які заслуги?

– Підвернулася можливість, ось і купили. Що такого? У багатьох сім’ях по два автомобіля, – знизав плечима мій чоловік.

– Так, у багатьох. Але я думала, що в нашій родині машини будуть у тебе і у мене! – відповіла свекруха.

– Мамо, не починай, – відмахнувся чоловік.

– Ти на права спочатку здай, потім про машину думати будеш.

Ображена до глибини душі, свекруха сіла на переднє пасажирське сидіння, я пристебнули дітей і сіла за кермо, а чоловік залишився на вулиці. Коли вона зрозуміла, що Андрій з нами не їде, почала говорити, що зі мною вона не поїде, бо не знає, який з мене водій.

Тоді я не витримала, і сказала, щоб вона вибачилася. А якщо ні, нехай іде додому пішки.

– Нікуди я не піду! Це машина мого сина! – заявила свекруха.

– Як хочете, – відповіла я.

Я заблокувала двері і попрямувала в бік будинку. Чоловік сам добереться – не маленький, а мати його сама з машини не вилізла, так що нехай потім від нашого будинку добирається, мої які проблеми?

Свекруха зволила попросити зупинити машину через п’ять хвилин, коли до її будинку було вже не 10 хвилин пішки, а 30. Плеснувши дверима і сказавши мені на прощання все, що вона думає про мене, анітрохи посоромившись онуків, вона пішла. Я повернулася, забрала чоловіка і ми поїхали додому. Добре відпочили, нічого не скажеш.

Фото ілюстративне – giornodopogiorno.

You cannot copy content of this page