В Італії на заробітках я вже 12 років, зараз вже непогано влаштувалася. Але перший час мені було тут дуже важко, адже приїхала я сюди, зрозуміло, не від щасливого життя.

Справа в тому, що коли ми розлучилися з чоловіком я сама залишилася з двома дітьми. І син, і донька ходили в школу, в селі заробити я багато не могла, тому залишила дітей зі своїми батьками, а сама поїхала на заробітки, щоб влаштувати своїм діткам краще життя.

Спочатку було складно, але потім звикла, стала гарно заробляти, гроші відсилала дітям та батькам. Рідні брали щось на потреби, а решту відкладали, сподівалися, що я скоро повернуся, тоді всі й разом вирішимо, на що підуть наші кошти.

А в лютому, коли все почалося, подзвонила мені рідна сестра, попросила, щоб я доньку її забрала до себе з її онучкою. Відмовити я не могла, адже вони живуть в Херсоні, знала, шо важко їм. На той час я з подругою орендувала двокімнатну квартиру, у мене була окрема кімната, тому я взяла Ольгу з донькою до себе.

Спочатку я все їм допомагала, жодної копійки не взяла з них. Купувала одяг, продукти, все робила для родини. Племінниця з донькою звикла так жити, була вдячна мені, а я раділа, що могла допомогти дітям.

Та час минає, мені важко працювати для всіх, дітям якусь копійку хочу відкласти, виходить рідня повністю на моєму утримуванні стільки часу, зовсім непросто мені, ціни дуже виросли на все і на комунальні також.

Донька племінниці пішла цього року в перший клас, я все купувала її, а для племінниці знайшла підробіток на пів дня, та Ольга працювати не йде. Каже їй важко буде, потрібно хоч трохи часу на себе, хоче трохи відпочити, а на роботу піде згодом.

Я розумію, що вони ще довго тепер будуть у мене, адже в Херсоні ситуація складна, але мені важко, я вже не можу їх забезпечувати сама. Племінниця, здається, не розуміє цього, вона думає, що гроші мені з неба падають.

Я вже не знаю, як мені бути, що говорити їм? Образити родину не хочу, але забезпечувати постійно чужих дітей, коли маю своїх, теж, особливо, не хочеться.

Фото ілюстративне.