Рік тому, в листопаді, у мене було весілля. В подарунок від батьків я отримала холодильник. А минулої суботи виходила заміж моя сестра, так їй батьки вручили ключі від квартири. Не думаю, що це справедливо по відношенню до мене.
Леся – моя двоюрідна сестра, на рік молодша за мене. Її батьків не стало, коли дівчинці був один рочок. Її на виховання забрала бабуся, татова мама, бо ми самі тоді жили скромно. Коли наші справи пішли вгору, батько став дуже допомагати і бабусі, і племінниці. Все дитинство найкращі подарунки мали Леся.
Будь-яка іграшка, яка була в мене, одразу могла стати власністю Лесі, варто було їй тільки похникати. Якщо я не хотіла розлучатися з дорогою мені річчю, то мене ставили в куток, щоб я подумала над своєю поведінкою.
– Мені соромно за тебе, сестричці іграшку пошкодувала! – картала мене мама, а тато її підтримував.
Випрошувати собі все, що хочеться, Леся навчилася дуже рано. У підлітковому віці ми з нею вже не спілкувалися, то була свобода вибору. Але вона була частою гостею у нашому будинку. Зазвичай я намагалася кудись піти під час її візитів, хоча коли я поверталася, я могла недорахуватися навушників, дисків чи чогось із косметики.
Я з часом навчилася миритися з тим, що Лесі завжди дістається більше. Прикро, звичайно, але з цим нічого не можна було вдіяти.
В минулому році я вийшла заміж. Виникла проблема з житлом. Ми обоє працюємо, збираємо на перший внесок, щоб взяти житло в кредит.
На моєму весіллі, яке повністю оплачували ми з чоловіком, мої батьки подарували нам холодильник. Я не розраховувала на дорогий подарунок, бо знала, що з грошима батьків не дуже. Батьки уже вийшли на пенсію, а накопичень у сім’ї не було.
Я не засмутилася, подарували – добре. Холодильник – річ корисна, у господарстві знадобиться. Відгуляли весілля, почали жити далі. Все йшло своєю чергою, поки цього року заміж не зібралася Леся.
На моєму весіллі вона була, батьки наполягли. Подарувала набір непоганого посуду. На її весілля мені не дуже хотілося йти, але правила пристойності, всі справи, треба сходити.
Мої батьки на її весіллі теж були присутніми, куди ж без них. Що вони даруватимуть, я не дізнавалася наперед. Ми даруємо гроші, тому не переживали, що подаруємо однакові подарунки.
Але коли слово взяв тато, і в кінці подарував ключі від квартири, я не знала, що й сказати. Мої батьки, які через відсутність грошей рідній доньці на весілля подарували холодильник, через неповний рік дарують племінниці квартиру!
Чоловік мене з весілля забрав, бо бачив, що у мене настрій геть зіпсувався. Віддав подарунок нареченій, і ми пішли. Мені було дуже прикро.
Батьки подзвонили мені наступного дня самі. Мама висловила невдоволення тим, що ми так швидко пішли, до ладу Лесю не привітали, некрасиво.
– А ви вчинили гарно? Мені холодильник, а їй квартиру? – визвірилася я.
– Крім нас, Лесі допомогти нікому, їй і так нелегко. На твоєму весіллі були і мама і тато, а у неї ні. Їй старт у житті нікому дати!
– А який старт ви у житті дали мені? – перепитала я.
– Ти хочеш сказати, що ми з батьком нічого не дали?
Я поставила слухавку, бо не мала більше аргументів. У мене таке відчуття, що це не Леся виросла без батьків, а я.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
