fbpx
Життєві історії
В кінці жовтня до мене прийшла Валентина Сергіївна, вона принесла нову шубу, яка коштує дуже дорого, на ній навіть цінник був, у мене таких грошей навіть немає. А вона сказала, що продасть мені її дуже дешево. Я навіть гроші вже з шафи діставала. А коли почула її історію до кінця, відразу передумала. Навіть безкоштовно її не хочу

Одного дня прийшла до мене Валентина Сергіївна, запропонувала шубу купити у неї нову задешево. Розгорнула я той пакет, який вона принесла, я дивлюся шуба нова, навіть цінник висить. Запитую:

– А чому так дешево вона?

І вона стала розповідати мені, що її невістка, Ірина, працює в Києві, в хутряному салоні консультантом, і домовилися вони з нею, що у вихідні дружина її сина приїде до неї, і підуть вони в торговий центр, виберуть їй шубу, адже незабаром зима, тоді шуби будуть дорого коштувати, а зараз восени за гарну ціну можна шубу придбати, а в Валентини Сергіївни шуба вже стара, зносилася. Ірина, звичайно, в шубах хороший фахівець, відразу підкаже, що не так, про хутро розповість все, знає в загальному всякі тонкощі, та це й знижку там хорошу має, це гарна нагода придбати дорогу річ за гарну ціну.

Пів дня ходили, вибирали вони вдвох. Те їй не це, і те їй не те, все ніяк не могли вибрати те, що хотіла жінка. Але, хоч через деякий час, шубу купили гарну. Втомилися, вирішили зробити перерву, зайти перекусити.

Зайшли в кафе, взяли собі каву та булочок. Сіли за столик поблизу центру закладу, обговорюють колір, фасон. Шуба – річ дорога, купується не на один рік, так що підійти треба до покупки ґрунтовно. І стала жінка вихваляти свою куплену нову шубу.

І тут вона зауважує, що якось Ірина слухає її зовсім неуважно, розсіяна якась, та й дивиться в іншу сторону. В сторону вікна, біля вікна столик стоїть, а там чоловік якийсь незнайомий сидить, очима у сторону її невістки Ірини хитро так дивиться. Підтягнутий, щетина легка на щоках, ну як зараз модно. Ірина вже просто дивиться тільки на нього.

Неприємно якось за сина стало Валентині Сергіївні, що Ірина ось так себе поводить, не дивлячись, що свекруха поряд з нею.

– Знайомий? – запитала вона Ірину відразу. Хоча розуміє, що в цьому містечку не може у неї ніяких знайомих бути.

– Ні, – відповіла та спокійно так, а сама очей з того чоловіка не зводить.

Чоловік доїв все, встав і до них йде прямо. Проходячи повз столика, як би ненароком серветку упускає, Ірина її взяла! І в руці невміло ховає.

Встали з-за столика і жінки, пішли, Ірина серветку в задню кишеню хотіла покласти, але промахнулася, і на підлогу впустила. Так вона в руках Валентини Сергіївни опинилася.

Розгортає вона м’ятий клаптик паперу, і бачить номер телефону та ім’я чоловіка цього з кафе. Не могла жінка мовчати і синові своєму в той же день розповіла, нехай, мовляв, сам вирішує як вчинити. І незабаром вони розлучилися.

І тепер Валентина Сергіївна, після цієї історії, шубу не те що носити, дивитися на неї не може, недоюрі спогади вона її навіває. І вирішила продати якомога швидше, хоч і за дешевшу ціну.

Подивилася я на шубу – хороша дуже вона, звичайно, та й ціна дуже добра! Але з такою вона аурою неприємною, що я й сама згадувати цю історію не хочу. Подумала я хвилину і купувати не стала, не потрібна вона мені.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне.

facebook