Моя тітка як почула, що я не збираюся рідного батька на весілля кликати, відразу взялася мене повчати. Мовляв, в житті всяке буває. І хоч у нього зараз інша сім’я, це не змінює факту, що він – мій рідний батько.
В кінці вересня я виходжу заміж, буде скромне торжество приблизно на 50 осіб з обох сторін. Татові я запрошення не відсилала, але коли про це почула його рідна сестра, моя тітка, то відразу сказала, що так не робиться. Я, правда, не розумію – чому? Адже в свій час саме так батько зробив з нами – кинув нас.
Мама – моя найближча людина, усім що у нас з сестрою зараз є, ми зобов’язані нашій матусі! З батьком ми багато років не спілкуємося. Бачити його не хочу, і нічого знати про нього теж! Він нас зрадив. У нашому дитинстві ще зустрів іншу жінку, на десять років молодшу за маму, і пішов до неї.
Мені тоді було п’ятнадцять, сестрі сім. У нас була просто ідеальна сім’я! Тато з нами займався постійно, всьому вчив. У день зарплати вів нас з сестрою в магазин, і – вибирайте, мовляв, дівчата, що душа просить, все вам куплю! І купував… Мамі це не подобалося, а він – ну вони ж дівчатка, принцеси! Ми з сестрою його просто обожнювали…
А потім в його житті з’явилася ця Лариса. Познайомився на роботі і закохався. Пішов до неї. Правда, пішов без нічого, майно не ділив, все нам залишив. Спочатку ніхто не вірив навіть. Перепитували – твої батьки розлучилися? Не може бути, ти, напевно, жартуєш! Нічого собі жарти. Що з матір’ю творилося, не передати… У себе вона не могла прийти пару років точно.
Заміж мама більше не вийшла, жила заради нас. Тепер хворіє через те, що їй довелося так багато всього пережити. В батька ж все в шоколаді. Живе з цією Ларисою досі, у них дочка-школярка, їй зараз, напевно, років п’ятнадцять…
Якщо чесно, всі ці роки він намагався з нами спілкуватися. Гроші привозив. Мама навіть і на аліменти не подавала. Телефонував постійно. До школи приїжджав. Подарунки передавав через бабусю. Хоча я йому говорила, що мені нічого від нього не потрібно! Навіть і зараз намагається щось там налагодити. Почуття провини його, мабуть, турбувало всі роки.
Але шкодувати я його не збираюся, він нас зрадив – кинув дружину і двох дітей!
Тітка його захищає, каже, мовляв, ти ще не знаєш, як інші чоловіки йдуть. Батько вас хіба кинув? Він і квартиру залишив, і гроші давав, і дзвонив, спілкуватися намагався всі роки.
А мені не треба було таке спілкування! Мені батько потрібен був, який би жив з нами. Щаслива мама, повна сім’я. Він все зруйнував заради своєї примхи. Ну і нехай буде щасливий – якщо зможе!
Тітка сказала, що якщо я батька на весілля не запрошу, то і вона не прийде. Стоїть за брата горою, захищає його.
– Ти ще не знаєш, як у тебе життя складеться, – каже вона мені. – А ти батька судиш. В житті буває по-різному. Діти не мають права ображатися на батька, ця справа стосується виключно матері, і ображатися чи ні може тільки одна вона.
Але я тітку не слухаю. Вважаю, що батько сам винен, що все так вийшло.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
