То був кінець серпня, моя донька Оксана якраз тоді з дітьми займалася, обід готувала, а ми з чоловіком весь тиждень, не розгинаючись, на дачі працювали, адже збирали урожай і копали картоплю якраз.
Я в теплиці в основному все обробляла, мила, чоловік мій на вулиці з мотоблоком.
Потім з ранку добрива привезли, ми з ним удвох практично все підкидали після того, як машина розвантажила все.
А ввечері, в той день, приїхав зять мій Михайло.
Відразу він витягнув на терасу шезлонг, зробив собі кави, відкрив ноутбук – і все, не чіпайте його зараз ніхто. Він відпочиває.
Доньку свою Оксану ми з батьком дуже любимо, і кожен рік з квітня по жовтень живемо за містом.
Ми вирощуємо ягоди та помідори, зелень усю та картоплю, збираємо яблука, робимо закрутки, веземо в місто екологічно чисті кабачки та зелень.
Я там, на дачі, відпочиваю душею! Така краса кругом неймовірна, повітря свіже та чисте, простір, все своє з городу. Ще й озеро близенько біля нас є. Просто мрія, казка.
Будиночок, звісно, не шикарний там, але хатинка у нас охайна, у нас там затишок і чистота. А що ще потрібно на дачі?
На жаль, дочка наша і зять захоплень наших з приводу заміського життя не поділяють зовсім. Особливо зять Михайло, який людина повністю міська
Заміське життя він не розуміє зовсім, каже, що до цього не звик, ніякої романтики в ньому не бачить. Дача – це явно не його.
І дружину свою, нашу Оксанку, так налаштував. Раніше Оксана приїжджала на дачу до нас час від часу, але після весілля – як відшептав її хтось.
Заміжня наша донька всього чотири роки, але за цей час молоді встигли народити вже двох малюків, зараз їм два з половиною і рік.
Щоліта ми з чоловіком слізно благаємо привезти онуків на дачу, але молода мати до цього сезону категорично відмовлялася їхати на довгий термін.
У нашої Оксани то справи, то новонароджений на руках, а дача у нас – звичайнісінька, без особливих зручностей, досить далеко від благ цивілізації, наприклад, від нормальних лікарів та аптек.
Не приїхали б, напевно, і в цьому році, але тут обставини допомогли, адже в місті транспорт погано ходив, тривоги постійні, ні зять не їздив на роботу, працювали вдома.
Михайла перевели на дистанційну роботу, йому потрібні умови в квартирі: тиша і можливість зосередитися, а це при двох таких маленьких дітях дуже проблематично. Дітям ще не поясниш особливо, що тато працює.
Вони кричать, шумлять, тягнуть батька за ногу, з вереском стрибають на великому батьківському ліжку, молодша дитина раз у раз підбирається до яскраво-блакитний кнопочки на системному блоці.
Оксанка, звичайно, намагається відвернути і зайняти дітей, але виходить це погано.
Тому на гостинну пропозицію мене з чоловіком привезти таки онуків в цьому році до нас на дачу молоді погодилися відразу, без особливих заперечень, як було до цього.
Домовилися, що Оксана з дітьми будуть жити у нас з чоловіком на дачі, а Михайло – приїжджати до них на дачу лише буде по вихідним з продуктами і памперсами.
І все б нічого, але вже в другій приїзд я сама закотила зятю грандіозну суперечку, але я не винна в тому, він сам просто так негарно вчинив.
Ну совість якусь потрібно мати хоч трохи. Сидіти каву попивати і дивитися на захід сонця, коли ми з батьком за спиною так важко працюємо, не розгинаючись, з самого ранку – це як взагалі?
Зять мій – молодий, здоровий хлопець! Ми пенсіонери, недуг купа! Роботи на дачі по вуха, особливо зараз, в кінці сезону, коли потрібно багато працювати і швидко, щоб встигнути зібрати врожай до того, як почнеться сезон дощів.
Я сама ще жодного разу в не сиділа на терасі в цьому році, просто ніколи. Ми встаємо з батьком вранці і на ділянку до вечора.
Вранці мій зять просто проспав до обіду – а потім, я голову піднімаю від грядок, дивлюся, а він знову в з ноутом на терасі.
Я його попросила зробити перерву і попрацювати з лопатою, від чого той рішуче відмовився.
Мовляв, він уже сто разів казав, що дача – це не його, і працювати на ній він не збирається, а якщо тещі і тестю так важко – ну, нехай теж не працюють. Або наймуть он чоловіків з селища.
Слово за слово, ми з Михайлом стали сперечатися, зять піднявся, взяв ключі, сів в машину і поїхав до міста.
Оксані зателефонував, що більше він на дачу ні ногою. Гроші переведе, скільки потрібно, та хоч все. Але сам приїжджати не буде більше ніколи.
Копати канави і лагодити паркани по вихідним зовсім не входить в його плани.
У ці вихідні зять і правда не приїхав. Так-то невелика втрата, я вважаю!
Батько з’їздив до магазину, привіз нам все, що потрібно.
Але тепер дочка на нас ображається. А все через те, що ми ніби як віддалили її чоловіка від сім’ї. Так він хоч раз на тиждень приїжджав, а тепер взагалі не хоче. А якщо це затягнеться на місяць і більше?
Але я себе неправою таки не вважаю, правда на моєму боці.
А що мені мовчати потрібно, коли зять, доросла людина, лише сидить і відпочиває, коли ми з чоловіком, пенсіонери, з ранку до вечора працюємо?
Фото ілюстративне.
