Так скалося, що я зараз з дітьми проживаю у Празі. Ми сюди в останні дні лютого приїхали.
Тоді тут люди дуже допомагали, мені дали безкоштовну квартиру. Чехи спочатку дуже шкодували українців, які попали у таку скрутну ситуацію, тому було багато волонтерів, людей, які готові допомогти цілодобово і їжею, і одягом, і порадою, чи виконати функцію перекладача, якщо потрібно кудись сходити.
З квартирою мені пощастило. Пара пенсіонерів виділили мені своє житло на околиці Праги, де я живу по сьогоднішній день з двома своїми дітьми.
Ця сім’я допомагала мені зробити усі необхідні документи, так як я не знала мови. Обох моїх діток допомогли в школу влаштувати.
А ось навесні, з вересня, діти пішли в школу, я влаштувалася на роботу. Працюю в шкільній їдальні прибиральницею до обіду. Графік дуже зручний, якраз діти повертаються додому разом зі мною.
Щомісяця я маю виплати, на нас з дітьми це виходить приблизно 18 тисяч гривень в місяць. Ще й зарплата моя. Хоча я отримую небагато, але на життя вистачає.
До вересня ми з дітьми жили лише на виплати з дітьми. А потім стало трішки легше, бо зарплату стала отримувати.
Просто тут ціни дуже високі, якщо на 18 тисяч в Україні можна жити добре, то тут ледь вистачає. Останнім часом чоловік сидить без роботи, лише деякі підробітки має, тому йому на життя вистачає, але поки нам допомогти грошима не може. з роботою дуже складно.
Коли я отримала першу зарплату, то вирішила допомогти рідним своїм, бо вони зараз в Україні, знаю, що їм дуже важко.
Я передала своєю родичкою своїй мамі й рідній сестрі по 100 євро кожній. Вони зраділи, надякуватися не могли. Потім я так зробила і в жовтні. Мої близькі дуже раділи, не могли надякуватися, адже кажуть, що ці гроші дуже виручили їх.
А коли отримала зарплату в листопаді, то вирішила, що 100 євро передам свекрусі, матері свого чоловіка, адже їм теж з свекром дуже складно зараз.
Решту грошей я залишила собі, адже діти знають, що йде Миколайчик, новий рік, просять ялинку, вже замовили Миколайчику подарунки. Мені важко на душі, не хочу ні святкування, нічого, але діти є діти, вони бачать інших дітей, які радіють святу, в школі в усіх настрій святковий і їм трішки радості хочеться також. Хіба можу я їм відмовити в цьому?
Свекруха дуже дякувала, але сказала, що витрачати гроші не буде, а просто збереже їх. І після перемоги нашої, коли ми повернемося додому, купить щось для своїх онуків, моїх діток.
А потім набрала мене мама, запитала, коли я з сестрою їм гроші передам. Я пояснила, що не маю змоги їм гроші висилати, потрібно якось з дітьми тут жити, та й скласти якусь копійку маю, адже у мене грошей відкладених немає, не знаю, чи буде завтра робота чи ні, а копійка якась має бути відкладена, бо в мене діти.
Мама залишилася незадоволеною, потім подзвонила сестра і стала говорити, що їй дуже гроші потрібні, дітям їсти потрібно купувати, вони на останні копійки живуть. Я й сестрі сказала, що я ж тут не на заробітках. Мені самій непросто живеться, коли могла – допомагала, а зараз самій потрібно думати і про своїх дітей.
Відтоді родичі мені не дзвонять, дзвоню до них – телефон не беруть. Мама один раз написала, що світла немає, тому вони без зв’язку постійно. Більше ніхто з них не дзвонив. Але чоловік мій в тому ж селі живе і все добре, зв’язок часто в нього є.
Загалом, ще й образилися на мене за мою доброту. Отак допомогла родині. Вони думають, напевно, що тут євро на дорозі лежать.
А свекруха сьогодні вранці подзвонила, розпитала, як я, як діти, як живеться нам тут, що нового. А в кінці розмови сказала, що гроші мої не витратила і я можу розраховувати на них, якось з чоловіком самі справляються, хоч теж важко їм.
Як тепер людям допомагати?
Фото ілюстративне.
