– Вона все життя чоловікові присвятила, уявляєш? – на емоціях розповідає дев’ятнадцятирічна Тетяна про свою тітку, мамину сестру. – Дітей не народила, тому що у чоловіка були проблеми! Може, зараз би лікарі їм і могли якось допомогти, але за часів їхньої молодості ніхто і не намагався. Їм же майже по шістдесят уже обом. Тітка Анна довгі роки через свою бездітність переживала. Вона, як на гріх, дітей просто обожнює. Нас, племінників, все дитинство забезпечувала.
– А усиновити дитину з дитячого будинку? Не хотіла?
– Вона, може, і хотіла, але чоловік був проти. Не дав їй усиновити. Невідомо, мовляв, яка спадковість буде у чужої дитини. Загалом, тітка змирилася, і так і прожила без дітей. Казала – доля, значить, така! Хоча у неї самої все в порядку було зі здоров’ям, могла б з іншим чоловіком народити хоч десятьох! Я б так ні за що не змогла. А днями тітка – уявляєш, що? Приголомшила нас з мамою – ми, каже, з чоловіком розлучатися будемо, мабуть. Він їй заявив, що іде до молодої! Ось так ось!
– Прямо так вже й до молодої? У шістдесят років? Навіщо він молодій дружині?
– Ну… Не юній, звичайно. Жінці тій сорок, і у неї двоє дітей-школярів від різних чоловіків. А нашої тітки Анни – квартирка десь на околиці міста у вигляді відступного, і привіт! Ну от скажи, хіба це не підло?
Тітка Анна, або Анна Вікторівна, незаміжньою себе і не пам’ятає – одружилися мало не після школи, звичайно, по великій любові. Жили добре і дружно. У дев’яності її чоловік якось зумів утриматися на плаву, досить успішно зайнявся бізнесом. Олігархом не став, але в порівнянні з убогою молодістю і радянським побутом подружжя зажило на широку ногу: купили квартиру, зробили модний на той час «євроремонт», перші зі свого оточення поїхали за кордон, обзавелися мобільними телефонами, змінили автомобіль, потім ще раз і ще…
Гроші на «красиве життя» заробляв чоловік. Анна була як би на другому плані. Ні, вдома вона не сиділа, завжди працювала, але не за гроші, а для душі. Головне для неї була не робота, а сім’я. На роботі цілий день поглядала на годинник – коли можна буде вже бігти додому? Там стільки справ – треба готувати, прасувати, прати…
Само собою зрозуміло, зарплата у Анни все життя була, що називається, «на шпильки». Але чоловік ніколи про її гроші і не питав. Він взагалі не був дріб’язковим. Копійки не рахував, охоче допомагав не тільки родичам і друзям, але і своїм співробітникам, наприклад.
Анна ж на свою зарплату любила купувати подарунки для дітей сестри. У Тетяни в свій час у першої в класі з’явився знаменитий смартфон – і тільки завдяки тітці.
– Анно, ну от навіщо ти так витратилася? Це ж такі гроші які! – голосила сестра.
– Гаразд, перестань! – відмахувалася Анна. – Не такі вже й гроші, це по-перше, а по-друге – мені самій приємно робити подарунки! Особливо дітям…
– Ти б краще гроші відкладала тоді! Ну, раз у тебе є зайві. Заощаджуй хоч трохи, не розкидай… Стануть в нагоді!
– А для кого економити? – з викликом відповіла Анна. – Спадкоємців у нас немає!
Так, тема відсутності дітей проходила через життя Анни червоною ниткою.
В останні роки справи в бізнесі у чоловіка йшли неважливо. Залишки колишньої розкоші розпродавалися по частинах. Продають квартиру, в якій прожили більшу частину життя, ділять гроші навпіл і розходяться, як в морі кораблі. Він – повний ще сил моложавий чоловік п’ятдесяти восьми років, у якого попереду нове життя і сім’я, вона – самотня нікому не потрібна майже пенсіонерка.
– Годі тобі! В якому місці шкодувати твою тітку? – каже Тетяні найкраща подруга. – Все життя як сир у маслі каталася. Їла, пила солодко, спала багато, по закордонах каталася. Де ти тут бачиш підлість з боку чоловіка?
– А ти не бачиш? – сердиться на подругу Тетяна. – Підло кидати дружину, з якою прожив усе життя! Вона дітей не народила, розумієш? Тільки через нього. Хоча все життя хотіла!
– Значить, не дуже-то і хотіла, – знизує плечима подруга. – Якщо людина чогось дуже хоче, вона це так чи інакше отримує. У твоєї тітки було з десяток можливостей обзавестися дитиною. Могла усиновити, могла розлучитися і знайти іншого чоловіка. Могла і не розлучатися – але народити! На ті часи ніхто перевіряти не став, чия дитина. Вирішили б, що сталося чудо, та й все! Треба було думати про себе а не про чоловіка. Ось він робить правильно, поступає так, як хочеться. Життя одне!
Фото ілюстративне – priuta.
