Якось ми відпочивали компанією в лісі: смажили шашлики, спілкувалися, співали пісні. Мені тоді було 25 років і я відразу звернула увагу на сором’язливого і дещо дивного незнайомого чоловіка. Так, саме чоловіка, хлопцем його було назвати важко – на вигляд йому було трохи більше за 40. Як він потрапив в той день в нашу компанію, вже і не пригадаю, мабуть з кимось із хлопців прийшов.
Весь вечір він не зводив з мене очей, аж ніяково було перед іншими. Я відразу зрозуміла, що сподобалась йому. Чоловіка було звати Михайло і в цей вечір він став моєю тінню.
Не дивлячись на свої сорок років з хвостиком, він мовчав, сопів, і не зводив з мене очей, правда в розмову не вступав і на всі питання відповідав коротко.
Так вечір пройшов, а ця історія отримала розвиток в понеділок, коли я прийшла на роботу. Сидячи у себе на складі і займаючись звичайною рутиною, я побачила свого директора, який з круглими очима увійшов до мене в супроводі жінки похилого віку.
– Наталіє Петрівно, це до Вас, – сказав директор і швидко пішов.
Я, звичайно, не зрозуміла, що він хотів їй цим сказати, і подивилася на жінку, яка вже пройшла і сіла на стілець.
– Здрастуйте, Наталіє. Я – мама Михайла, – почала вона розмову.
Чесно сказати, я вже й забула про нового знайомого, довго міркувала про кого йшлося, але в підсумку зрозуміла, так як інших знайомих з ім’ям Михайло у мене не було.
– Син мені все розповів, – продовжувала жінка, – і я про тебе порозпитувала. Це не дивно, так як містечко у нас невелике і всі один одного знають. – Батьки у тебе хороші, якщо що допоможуть. Квартира своя, нічого, що тільки двокімнатна, потім можете продати і будиночок купити, щоб городик був.
З директором твоїм поговорила, так ось він про тебе, як про хорошого працівника відгукується, так що і з цього боку ти нас влаштовуєш. Зарплату, правда, не сказав, але думаю нормальна, – зробила висновок вона, розглядаючи приміщення складу.
Я дивилася на цю незнайому мені жінку і вже починала сумніватися в її адекватності. Але все ж, мовчки вислухала її.
– Ну добре, донечко, я вже піду напевно, а про весілля самі вирішуйте з Михайликом, – накінець сказала моя так звана майбутня свекруха.
Тобі вже 25 років, діток напевно хочеш, та й Михайлику пора, все-таки 43 роки, дорослий. Може тоді і в комп’ютері в різні іграшки перестане грати, не буде мати часу на це. Тільки з дітками не тягніть, а то у тебе мама не молода вже, раптом потім допомагати не зможе. І вже, взявшись за ручку дверей, жінка запитала:
– Ну, я йому скажу, щоб після роботи тебе зустрів, ти ж до п’ятої працюєш?
– Краще не треба, я сьогодні допізна працюю, – збрехала я, отямившись, – я, якщо що, йому сама зателефоную.
Природно, телефонувати я нікому не стала, та й свій телефон відключила на кілька днів. Сама ж вечорами намагалася подовше затриматися у подруг або на роботі, аж надто не хотілося їй зустрітися з цим нареченим. Він мабуть і сам, потім це зрозумів, тому, як перестав мене шукати, а може просто мама знайшла більш гідну кандидатуру в дружини.
Виявляється, і такі бувають мами – підприємливі, з практичним підходом.
Фото ілюстративне – dari.wiki.
