Раніше жили зі свекрухою. Не у неї, а з нею: квартиру успадкував мій чоловік від батька, його батьки на той час були в розлученні, а сам Ігор залишився з батьком. Анна Володимирівна після розлучення сім років жила у якоїсь родички на правах нахлібниці, тому на запрошення Ігоря жити разом погодилася не роздумуючи. За матеріалами
Потім з’явилася я. Якщо цитувати дослівно: «Увірвалася в налагоджений побут чужої сім’ї». Але міняти нічого не стала. Хіба що на комуналку скидалася, продукти купувала і взяла домашнє господарство на себе з повної згоди Ганни Володимирівни.
Вона приходила з роботи, їла і лягала спати. Усе. Ніякої плати, ніякого скидання. Нічого.
Я завaгiтніла. Тоді і відбулася серйозна розмова з Ігорем про окреме житло. Я не вимагала вигнати його маму, не просила розміняти квартиру. Я запропонувала вкласти мою невелику спадщину в кредит. Чоловік погодився.
Ми переїхали, а його квартира залишилася його мамі. На словах, оформляти дарчу Ігор відмовився – мало що. А ми купили свій кут, ні на що не претендуючи. Ось тільки Анна Володимирівна благородство сина не оцінила. Вже дуже звикла жити на всьому готовому і ні за що не платити.
Спробу струсити з нас частину оплати за комуналку я припинила. Не може сама платити за двокімнатну квартиру? Ігор завжди може її продати і купити однокімнатну, щоб поселити туди маму.
Різницю – в наш кредит, для рівноцінного вкладу. Їй це не сподобалося. Розмови про комунальні послуги вщухли, тим більше, що в квартирі Ігоря вона прописана одна.
Чоловік правильно відреагував і на дзвінки зі скаргами. То бачок потік, то сусіди підтопили, то в аптеку треба, то нудно. Сто разів на день. Вона реально дзвонила сто разів на день!
Ігор знову запропонував мамі переїзд, знову-таки в однокімнатну квартиру, але неподалік від нас. Щоб відразу реагувати на всі сигнали, а не нестися через все місто в годину пік. Але і це її не влаштувало.
Дитина наpoдилася, я пішла в декpет. Надриватися і працювати на дому я відмовилася. Але на роботу вийшла швидко. Різниця між виплатами по догляду за дитиною і зарплатою склала всього кілька місяців.
Коли доньці було майже два роки, вона пішла в садок. У той же час Ганна Володимирівна вийшла на пенсію. Якщо врахувати, що більшу частину свого життя вона провисіла на шиї тата Ігоря, то мінімальний розмір пенсії нікого не здивував. Нікого, крім самої Ганни Володимирівни. Тоді вона почала шукати підробіток. І знайшла.
Для мене було шoком побачити її в нашому під’їзді в ролі консьєржа.
Уявляєте, я повертаюся додому з донькою – а там сидить вона! З того моменту наше життя перетворилася в жaх: щовечора вона намагається віддати Ігорю листок, на якому записано все: о котрій я пішла, о котрій прийшла, що з собою принесла, кого привела …
Я просила у керуючої компанії, щоб вони її звільнили. Але там кажуть одне – немає підстав. Своє місце працевлаштування Анна Володимирівна коментує так: їй нема чим платити за квартиру, яка вакансія підвернулася, на ту вона і погодилась. І переїжджати вона не хотіла, так і не хоче.
Шпигун в моєму домі … Мені нема чого приховувати від чоловіка. Але сам факт того, що вона доповідає про кожен мій крок, неймовірно дратує. Мало того, вона часто проситься до нас поспати після доби. Брудна, навіть в душ не сходила, вона розвалюється на спальному місці дочки.
Точкою кипіння став мій день наpoдження. Гостям, які приходили з квітами, вона заявляла наступне: що мешканка п’ятнадцятої (нашої) квартири хвoрiє. Невилiковнoю, гaнебнїю хворoбою. Зрозуміло, непорозуміння були з’ясовані, але свято вона зіпсувала.
Зараз я ставлю питання руба: або переїжджаємо ми, продаючи квартиру, за яку ще не виплатили кредит і втрачаючи в грошах, або вирішується питання з Ганною Володимирівною. По-перше: її переселення в менше за площею житло.
По-друге: обов’язковою умовою для надання їй квартири стало звільнення з нашого будинку. По-третє: припинення засування носа в наше життя.
Чоловік повністю згоден, але його трохи гризе совість – все-таки мова йде про його маму. Але ж Ігор не винен, що його мати за все своє життя так і не заробила на квартиру? Житло, в якому вона зараз живе, частково приватизував і частково успадкував його тато.
Надали їй нерухомість. Раділа б! Навіщо до нас лізти? До чого це працевлаштування саме в наш під’їзд і шпигунство? Ось в житті не повірю, що це випадковість.
Я вважаю, що все правильно: вона сама винна в своїх прийдешніх проблемах. Якщо чоловік не вчинить так, як ми запланували, то я подам на розлучення і піду. До такої міри мені набридла її посмішка.
Якщо можливі інші варіанти, то я з радістю їх вислухаю. Допоможіть!
